Анна Сидорук: «Освіта – це фундамент країни. Від освіченості нації залежить розвиток абсолютно в усіх інших сферах»

Операційна директорка ГС «Освіторія» Анна Сидорук розповіла про свій шлях від дипломата до освітнього змінотворця, завдяки чому може працювати «на шалених обертах», та які виклики долає українська сфера освіти. У рубриці #theОсвітянки згуртовуємо найактивніших та прогресивних людей в освіті — інтерв'ю публікуємо на блозі компанії Едпро.
Анно, як ви себе почуваєте у сфері освіти та як визначаєте свою роль чи місію? Дослідниця, агентка змін… Мені дуже пощастило працювати в освіті. Моя персональна і професійна місія — розвивати українську освіту і реалізувати для цього дійсно важливі для країни проєкти. Для мене це не просто робота, а покликання, яке насправді драйвить. Тому визначу свою роль як освітнього змінотворця. 

Які ваші враження від ознайомлення та дослідження освітньої системи Литви?Якщо описати ту поїздку однією фразою, то це — правильні люди на правильних місцях правильно роблять свою роботу. У сфері освіти Литви працюють сучасні професіонали, об'єднані спільною місією. Як елементи однієї системи працюють на єдиний результат — це надзвичайно надихає. Під час свого візиту ми досліджували реформу педагогічної освіти, яка розпочалася в країні 11 років тому, і зміни, які сталися в профілі та ролі директора школи. Аналізували процедури призначення директорів та сертифікації. Дивилися, наскільки прозорим є цей відбір (настільки, що відбір на посаду не пройшла навіть колишня міністерка освіти), чи якісно працюють процеси, які результати це дає. Познайомилися, наприклад, з одним із директорів, який колись був заступником міністра освіти, а зараз очолює сільську школу. В минулому це був малокомплектний навчальний заклад, де вчилося близько 60 дітей. Наразі там вчиться вже близько 250 дітей, а люди купують житло в тій громаді, щоб мати реєстрацію і влаштувати дітей в цю школу. 
Розкажіть, яким був ваш шлях до роботи з учителями, освітніми тенденціями та створенням ініціатив? Тут більше випадковості чи власного вибору?До того як прийти в освіту, я працювала в дипломатичній службі у сфері міжнародних відносин, зокрема, в МЗС України, в департаменті ООН, в Постійному представництві України при ООН у Женеві. Для мене завжди було важливо, щоб моя робота впливала на розвиток моєї країни. Тому коли потрапила в освіту, то зрозуміла: тут я серйозно і надовго. Бо освіта – це фундамент країни. Від освіченості нації залежить розвиток абсолютно в усіх інших сферах. 

Стратегії відновлення освіти… Як вони напрацьовуються? Чи можливий однаковий підхід у різних місцевостях?Очевидно, загальнонаціональна стратегія відновлення освіти включатиме чимало компонентів і напрямків, і всі напрацювання будуть направлені на те, щоб кожна дитина мала доступ до освіти. Водночас я переконана, що не може бути єдиної стратегії відновлення для всіх регіонів. Важливо враховувати виклики конкретних областей і громад. У Львові, наприклад, головним викликом може бути питання інтеграції та інклюзії в освітній процес учнів внутрішньо переміщених осіб. У Миколаєві — безпекові питання, зруйновані школи. 
Як особисто на вас впливає освітянське середовище? Хто для вас є порадником, другом, натхненником? Головні мої натхненники — наша команда. Щиро пишаюся тими, з ким працюємо. Люблю, коли до нас приходять потужні професіонали, але ще більше тішуся, коли люди зростають і стають потужними фахівцями у нашому колі. Люди — моє найбільше натхнення. Надихає міністр освіти та нова команда МОН своєю відкритістю. Інноваційністю і водночас системністю – Михайло Федоров, глибиною – Лілія Гриневич. А ще наші партнери з ГС – мені подобається, що громадський сектор в освіті неймовірно потужний, і всі націлені на якісний результат. Ми товаришуємо і співпрацюємо з багатьма — це EdEra, SavED, EdCamp, Projector, Smart освіта, Навчай для України та багато інших. 

Які виклики сьогодні перед українським вчителем найвідчутніші? Де шукати можливості для опори чи зростання?Перед українськими вчителями сьогодні дуже багато викликів, але узагальнювати єдиний портрет вчителя насправді некоректно. У вчителя приватної школи, який працює з дітьми переселенцями — одні виклики. У вчителя прифронтового селища — інші. У вчителя з Бахмуту, школи якого фізично більше не існує — свої. У вчителя, який пішов захищати нас на фронт, але навіть звідти продовжує викладати та тримати зв’язок з учнями — свої. Єдине, думаю, можна згадати про виклики, актуальні для всіх. Це насамперед питання безпеки, психологічно-емоційного стану педагогів, стресу, заробітних оплат. Де шукати можливості для опори та зростання? Звісно, в «Освіторії» — залюбки запрошуємо :) Серйозно кажу. Наша спілка щодня працює для підтримки освітян, доводимо країні, що вчителі важливі. Тому створюємо різні продукти, проєкти для педагогів. Читайте Освіторія.Медіа, щоб знати про нові можливості більше. До Освіторія Хаб можна завітати просто обійнятися, випити смачної кави та поговорити з однодумцями. На О.Університет — пройти курс «Розумію» з психологічно-емоційної підтримки чи будь-який інший для професійного зростання. І номінуйтесь на премію Global Teacher Prize Ukraine — шлях і досвід неймовірних вчителів має стати відомим суспільству.

Ресурсний стан. У чому ви бачите це для себе особисто та як його напрацьовувати для команди? Я вже згадувала, що мене надихають складні проєкти. Власне, звикла і люблю працювати «на шалених обертах» саме тому, що моя робота мене драйвить. Звісно, перебувати в такому режимі завжди не можна. Тому мій головний ресурс для наповнення енергією — якісний час з дітьми, родиною, друзями. Якщо навіть часу маю небагато, але він якісним — мене це наповнює. До повномасштабного вторгнення рф також обожнювана вейксерф — 10 хв на хвилі вистачало емоційно підзарядитися на місяць. Це буде перше, що зроблю в Києві після нашої перемоги.

Що є згуртовуючим для українського суспільства сьогодні, на ваш погляд?
Наша невідворотна перемога, щиро в це вірю. В моїй «бульбашці», яку дуже люблю, кожен сьогодні працює задля цього. Наша перемога в цій страшній війні — пріоритет номер один.