Антоніна Макаревич: «Громадянська освіта — це той компонент, яким має бути просякнутим буквально наскрізно весь наш освітній процес».

Рубрика #theОсвітянки — тут історії від найкращих, хто творить сучасну освіту.





 

Гостею сьогоднішнього інтерв’ю в рубриці #theОсвітянки є Антоніна Макаревич — заступниця керівника з питань профільної середньої освіти в Офісі впровадження НУШ при МОН України, авторка подкастів "Вчися вухами" у ГО "Вчися", авторка курсів з історії та громадянської освіти у Всеукраїнська школа онлайн, авторка підручників і посібників з історії у Видавництво "Літера ЛТД". Говорили про теми освітні, громадянознавчі та те, що сьогодні впливає на нас і звісно про важливі мрії та орієнтир на перемогу.

Антоніна Макаревич, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Антоніна МакаревичЗаступниця керівника з питань профільної середньої освіти в Офісі впровадження НУШ при МОН України, авторка подкастів "Вчися вухами" у ГО "Вчися", авторка курсів з історії та громадянської освіти у Всеукраїнській школі онлайн, авторка підручників і посібників з історії

Антоніно, розкажіть, яким є ваш шлях в освіті, адже ви спробували себе в різних напрямках? Яка діяльність вам імпонує найбільше? Мій перший педагогічний досвід — викладання балету для маленьких дітей. Я була зовсім юна, а моїми ученицями були трирічні діти. Це був краш-тест мене як педагога. Не так важливо, що саме ви викладаєте, — важливе питання взаємодії. Я викладала балет, а паралельно навчалась на історичному факультеті університету Шевченка. Потім я вступила до аспірантури й під час написання дисертації вже викладала магістрам в університеті. І це був дуже хороший досвід: я сама розробила програму курсу, готувала матеріали. А потім з'явилися школа, музей Ханенків і підручникотворення. Справді, я спробувала себе вже в багатьох ролях.Та в усіх цих ролях я дуже люблю спілкуватися з учителями. Йдеться про творення спільноти, підтримку, надання різноманітної методичної допомоги й матеріалів, обмін досвідом. Це найдієвіший аспект, коли ми справді спільно напрацьовуємо моделі й досягаємо успіху. Цей досвід взаємодії змінює і розвиває нас: після розмови ми виходимо іншими, з кращим розумінням, що і як працює. Ця взаємодія є найціннішою, як на мене.Робота над реформою старшої профільної школи та її впровадженням — це інший аспект. Він складний і, як може здатися, на перший погляд, не дуже привітний та дружній до вчителів. Адже всім учителям доведеться змінювати звичні практики. Насправді ж реформа дає багато можливостей і свободи дій учительству. Тому з цієї позиції я теж намагаюся допомагати й підтримувати освітян, бо розумію виклики професії. Зараз ми спільно напрацьовуємо моделі того, як працюватимемо з 2027 року. 

Громадянська освіта — це дуже важлива компонента, яка зараз потрібна фактично абсолютно всім верствам населення, тому що це база. Ви маєте напрацювання в дослідженні громадянської освіти. Які відгуки отримуєте про курси та книги?Це дуже цікавий момент, бо ми — новий авторський колектив. Конкурувати з тими, хто працює в цій сфері 30 років, надзвичайно складно. Вчителі України доволі консервативні. Це не добре чи погано — це факт. Вони впевнені у своїх матеріалах, з якими працюють протягом довгого часу, і вже довіряють певним іменам. Наш колектив — це Олександр Панарін, Юлія Топольницька, Олександр Охріменко і я, Антоніна Макаревич.Коли ми подали свої матеріали для п’ятого класу НУШ, то отримали дуже невеликі результати конкурсного відбору. Ми зрозуміли, що та когорта вчителів, яка нас обрала, — це ті, хто в нас повірив і кому справді сподобалися наші матеріали. З кожним роком ми набираємо дедалі більше прихильників, але все одно — це ще не критична більшість.І ось що відбувається тепер, коли ми спілкуємося з учителями напряму. Коли ми пропонуємо їм свої матеріали, типова реакція: "О, як цікаво, а ми такого не бачили! А у вас, виявляється, є і зошити, і посібники? Тут такі гарні вправи... Я попрацювала з дітьми — вони дали хороший відгук". І ми відповідаємо: "Так, у нас є і підручники, і зошити, і посібники".Ми розуміємо, що цей шлях — це гра в довгу. Наприклад, коли я записала для "Вчися вухами" подкасти, зокрема з громадянської освіти, то справді отримувала дуже багато схвальних відгуків. Коли цей контент розходиться, вчителі починають із ним знайомитися напряму, використовувати на уроках — і їм подобається. Це нас тішить. Проте здобути цю критичну кількість нам важко, бо новим іменам вчителі довіряють мало. Але щойно вони якимось чином взаємодіють з нашими матеріалами, то починають ними користуватися і дають хороший зворотний зв'язок. Справді, я не пам'ятаю, щоб нам хтось написав щось негативне.А щодо громадянської освіти, то нам дуже імпонує ідея інтегрувати її вже з п'ятого класу. Адже громадянство — це те, що ми отримуємо автоматично, і ніхто нас не вчить бути громадянами. Далеко не кожен замислюється, що цього потрібно вчитися. А громадянство — це справді складна і відповідальна робота, яку ми виконуємо щодня, ухвалюючи будь-яке рішення, щойно виходимо зі свого помешкання і починаємо взаємодіяти з іншими. Тому це надзвичайно важливо. І у п'ятому класі дітям це цікаво, їм це подобається.Їм цікаво, коли вони чують про громадський та особистий простір, коли їх вчать відчувати свої кордони і, таким чином, поважати кордони іншої людини; вчать комунікувати з повагою, без образ. Коли вони починають розмірковувати на ці теми, це дає дуже хороший ефект. Ми з колегами часто говоримо, що діти можуть забути дати чи події. Але надолужити це дуже легко: можна загуглити, розгорнути книжку — і все. Проте, якщо вони пропрацюють з п'ятого чи навіть з першого класу ці моменти — "Що таке мої кордони?", "Як я спілкуюся?" — це те, що вони пронесуть крізь усе життя. І тому це надзвичайно важливо.Учителі дають дуже хороші відгуки і про цей громадянознавчий компонент у тих матеріалах, які ми їм пропонуємо. У такі моменти починається залучення вже всього закладу освіти, потім це переходить у сім'ю, а згодом і на цілі громади.Це такий позитивний вірус, який починає заряджати всіх довкола. І це той ефект, якого ми можемо досягнути на своїх уроках. Це справді позитивні зміни й ті інструменти, які наші учні одразу починають впроваджувати у своє життя. Мені подобається ця тенденція, коли ми говоримо, що громадянська освіта — це must-have. Це той компонент, яким має бути наскрізно просякнутий весь наш освітній процес.

Антоніна Макаревич, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Адже громадянство — це те, що ми отримуємо автоматично, і ніхто нас не вчить бути громадянами. Далеко не кожен замислюється, що цього потрібно вчитися. А громадянство — це справді складна і відповідальна робота, яку ми виконуємо щодня, ухвалюючи будь-яке рішення, щойно виходимо зі свого помешкання і починаємо взаємодіяти з іншими. Тому це надзвичайно важливо. І у п'ятому класі дітям це цікаво, їм це подобається.

Антоніна МакаревичЗаступниця керівника з питань профільної середньої освіти в Офісі впровадження НУШ при МОН України, авторка подкастів "Вчися вухами" у ГО "Вчися", авторка курсів з історії та громадянської освіти у Всеукраїнській школі онлайн, авторка підручників і посібників з історії

Я з вами цілком згодна і дуже тішуся за ваших учнів. На вашу думку, чому потрібно вивчати історію? І як ви ставитеся до поширеного в соцмережах тренду "Не вчу історію, бо не живу минулим"? Якраз днями ми обговорювали це з колегами. Найкраще спрацьовує, коли ми апелюємо до досвіду учнів. У п'ятому класі ми не говоримо про історію як про величезні проміжки часу, адже це абстракція. Навіть нам, дорослим, цю абстракцію відчути насправді складно.Але коли ми говоримо про те, що відбувалося в житті самої дитини вчора, тиждень чи місяць тому, коли питаємо: "А які взагалі важливі події у твоєму житті відбулися?" — це працює. Потім можна поміркувати, як вони вплинули на наше життя. А згодом — поговорити про рішення наших батьків: колись покохати одне одного, бути разом, утворити сім'ю, народити дитину. А якби вони не ухвалили цього рішення, то не було б і нас.Тобто можна розкручувати цей "вихор" і йти далі, далі й далі. Ми починаємо з цього маленького локального контексту: є ми, є наші близькі, рідні, наші шкільні друзі. Можна поговорити про те, які спільні значущі події відбувалися в наших життях, навіть тоді, коли ми ще не були знайомі. Проте це однаковою мірою впливає на кожного. А що в масштабах країни впливає на нас? От зараз триває війна. Як це впливає на нас? Хіба ми можемо говорити, що війна, яка почалася у 2014 році, і широкомасштабне вторгнення 2022-го ніяк не визначають ні нашого сьогодні, ні нашого майбутнього?Буває складно у спілкуванні з дітьми відсторонитися від цього бажання «повиховувати»: "Як ви цього не розумієте?". Натомість варто казати: "Я на твоєму боці. Розкажи, чому ти так думаєш?", — тобто почути одне одного. Адже підлітковий вік — такий особливо гострий, "колючий". З підлітками часом складно. У них безліч своїх персональних проблем, і їм перемкнутися на далеку історію складно, боляче та незрозуміло. Тому варто апелювати до того, що ми пережили — і хорошого, і важкого, і різного, — і питати: "Як це впливає на нас?". А вже потім можна переходити до історичних подій і процесів.Навіть якщо ми не стали істориками, то і в дорослому віці не пам'ятаємо всіх нюансів. Але є яскраві моменти, які все ж варто пам'ятати і про які ми маємо знати. Зберігаючи інтерес до життя і того, що відбувається навколо, ми можемо дізнатися більше, щось побачити, коли подорожуємо, відвідуємо музеї, галереї. Щось нам відгукнеться, щось нагадає про важливе. І так ми формуємо знання про світ, у якому живемо. Це впливає на нас, це визначає наше сьогодні, наше майбутнє, наше "через п'ять хвилин".Якось був період, коли ми з моїм колегою Олександром Охріменком працювали в одному закладі освіти. Ми прийшли до нашого восьмого класу. Це був складний клас, самі підлітки у непростому віці. І ми почали їх переконувати, що історію вчити... не потрібно. Пригадую, як Олександр почав: "Ну, є ж науки, які не вивчаються в школі. Може, й історія не потрібна?". А тоді почали говорити діти. Зрештою вони самі почали нас переконувати в тому, що історію все ж таки вивчати варто. І це вже було їхнє рішення.

Антоніна Макаревич, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Підлітковий вік — такий особливо гострий, "колючий". З підлітками часом складно. У них безліч своїх персональних проблем, і їм перемкнутися на далеку історію складно, боляче та незрозуміло. Тому варто апелювати до того, що ми пережили — і хорошого, і важкого, і різного, — і питати: "Як це впливає на нас?". А вже потім можна переходити до історичних подій і процесів.

Антоніна Макаревич
Заступниця керівника з питань профільної середньої освіти в Офісі впровадження НУШ при МОН України, авторка подкастів "Вчися вухами" у ГО "Вчися", авторка курсів з історії та громадянської освіти у Всеукраїнській школі онлайн, авторка підручників і посібників з історії

Щодо реформи профільної середньої освіти, що зараз відбувається у цьому процесі? Ви проводите зустрічі з батьками, учнями, освітянами. Як суспільство реагує на нововведення?Міністерство напрацювало важливі документи, є Державний стандарт профільної середньої освіти, є Концептуальні засади реформування профільної середньої освіти, є вже Типова освітня програма для академічних ліцеїв. МОН України зараз працює над тим, щоб продумати і напрацювати моделі організації освітнього процесу в академічному ліцеї. Зараз відбувається перший етап пілотування з 30 ліцеями-амбасадорами. З 1 вересня 2025-го року вони пілотують окремі вибіркові курси й предмети, напрацьовують, як формувати ці складніші розклади, як формувати змінні групи, як учні будуть обирати профілі, як заклад освіти буде їх формувати. Це такі моменти, що стосуються впровадження. І з наступного навчального року почнеться вже трирічний пілот старшої профільної. До цього процесу долучаться заклади освіти з усіх областей України, орієнтовно їх має бути близько 150.Зараз триває добір цих закладів. протягом наступних трьох років будемо напрацьовувати також моделі для того, щоб масштабувати для національного впровадження реформи. Зараз також відбуваються різноманітні комунікаційні заходи безпосередньо за участі Надії Кузьмичової, профільної заступниці міністра. Ми з командою їздимо, спілкуємося з учителями, з освітянами, з батьками, з учнями. Реформатування будь-чого — це дуже боляче. Бо це нас змушує щось робити інакше, щось робити по-новому. Ми знаємо, що нову звичку впровадити у своє життя часом дуже важко. А коли йдеться, наприклад, що тепер моя дитина не буде ходити в ту школу, яка у мене за кілька метрів від помешкання, а потрібно буде, наприклад, доїжджати шкільним автобусом. Батьки часто не розуміють доцільності цього. Наприклад, у них є такий аргумент: "Ну ми ж вчилися, наші батьки вчилися, і все нормально. Нащо щось міняти?” Цей момент комунікації важкий. Коли я приїжджаю на якісь зустрічі, то не знаю, що на мене буде чекати. Або мені подякують, наприклад, що ми проговорили, стало більш зрозуміло. Або я отримую дуже негативний відгук: нащо і кому це потрібно? Кожна така розмова, кожна така поїздка — це певною мірою виклик. Бо насправді ми хочемо допомагати громадам зрозуміти краще, щоби цей процес запустився, і він був якраз менш болісний.

Антоніна Макаревич, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Наша мета — комунікувати, розтлумачити, разом знайти відповіді. Завжди чесно кажу, що я не певна, що одразу зможу дати відповіді на всі ваші запитання, проте я буду намагатися. Часом я забираю інформацію й повертаюся потім з якимись відповідями. Наприклад, нас питають: "От ліцей придумав такі-то профілі. А якщо моя дитина потім змінить місце проживання, переїде в інше місто чи селище, а там не буде такого профілю?" Люди починають розкручувати гіпотетичні ситуації, і ми розуміємо: "Ага, добре, тепер треба продумати й цей момент так само". Як ми будемо це узгоджувати, які можуть бути рекомендації закладам освіти, як розв'язувати ці питання. І так на кожній зустрічі можна почути ще перелік викликів і питань, які потрібно вирішувати. Тому такі виїзди і спілкування є дуже важливим під час впровадження реформи.

Антоніна Макаревич, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

А як діти, як учні? Адже в них своє сприйняття, може, інше ніж у вчителів чи батьків.Учнів дуже захоплює можливість майбутнього вибору — те, що вони зможуть фокусуватися на тому, що їм справді цікаво й потрібно. І коли ми пояснюємо, що, наприклад, учень, який планує стати журналістом, зможе поглиблено вивчати мову та літературу, писати тексти й натомість матиме менше математики та природничих наук, — це їх неабияк надихає. Їм ця ідея дуже подобається.
Пані Антоніно, а що вас надихає працювати в освіті? Що вас драйвить? Мене надихає, коли я розумію, що моя робота допомагає людям розвиватися і справді дає щось корисне. Наприклад, коли почалося широкомасштабне вторгнення, я з маленькою дитиною та з мамою виїхала. Дитині щойно виповнилося два роки. Чоловік пішов у Збройні сили України. І в мене була абсолютна фрустрація — що я можу зробити, чим можу бути корисною? Я почала безкоштовно читати лекції з підготовки до ЗНО і просто викладати їх у YouTube. Вони й досі там.Щороку мені хтось пише: "Я займався (чи займалася) лише за вашими відео і написав (написала) на 190 або 180+ балів. Дякую, ви допомогли мені вступити!". Коли отримую такий фідбек, це справді надихає.

Антоніна Макаревич, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Що для вас є ресурсом та центром життєвих інтересів? Хто вас підтримує найбільше? Це моя сім'я — чоловік, дитина, батьки. А також мої друзі. Адже в нашому авторському колективі ми всі дружимо, наші діти спілкуються. І це надзвичайно цінно: те, що в цій освітній сфері ми можемо підтримати одне одного, маючи повне розуміння спільного контексту.
Зараз освітянське середовище в Україні також проявляє стійкість і показує ефективність, чи не так?Абсолютно. Я була залучена до проєкту благодійного фонду SavED з подолання освітніх втрат, де ми працювали з учителями з громад, які пережили дуже складні моменти. Ми працювали пів року, спілкувалися, а потім я попросила їх презентувати свої напрацювання та результати, поділитися досвідом.І я почула, що вчителі говорять мовою філософії Нової української школи, що вони справді впроваджують її на своїх уроках. Це не було заготовлено чи темою виступу. Ні, це був абсолютно щирий зворотний зв'язок, звичайна розмова про те, "як я проводжу уроки".Я побачила, які вчителі креативні, як вони доопрацьовують матеріали, які ми їм пропонували, — кожен вносив щось своє. Вони з дітьми вигадували різноманітні проєкти: створювали соціальні мережі для наших відомих діячів, робили неймовірні речі зі штучним інтелектом. І вони розповідали про це буденно, не хизуючись, адже це не була конференція. Ми просто спілкувалися, і вони ділилися.Це, звісно, свідчить про шалену ефективність. Тим паче, що йшлося про громади, які пережили окупацію або перебувають близько до лінії фронту. Вони у надзвичайно складних умовах показують потужний результат.

Антоніна Макаревич, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Війна змінила кожного. Як змінилися ви? Адже за час повномасштабного вторгнення кожен знайшов якусь силу, адаптувався, щось змінив, якісь переосмислення відбулися.Війна і широкомасштабне вторгнення кардинально змінило моє життя. І особисте, бо чоловік у Збройних Силах України, і професійне. Це абсолютно не той формат нашого життя, який ми мали раніше. Я зараз багато часу приділяю саме робочим питанням. Це також спосіб відволіктися, відчути свою корисність і робити свій внесок у перемогу тими зусиллями, на які я здатна.Не можу сказати, що задоволена тим, як у мене все відбувається, на 100%. Не можу сказати, що мені вдалося знайти ідеальний баланс. Ні. Я досі в пошуку цього балансу: work–war–life balance. Буває, мені просто хочеться плакати — і я плачу.
Ваші побажання нашим читачам, освітянам, дітям, батькам. Я бажаю нам усім насамперед перемоги України. Я бажаю нам усім вірити та не здаватися морально. Бажаю дочекатися нашої перемоги. Це най-най-найголовніше.