Євгенія Смірнова: “Ми свою енергію витрачаємо на те, щоб створити найкращі освітні умови для дітей у лікарнях.”

Як школі вдалося пройти крізь випробування війною, розпиталися в очільниці “Школи супергероїв” Євгенії Смірнової. За минулий рік “Школа супергероїв” не тільки змінила статус й стала державною установою, знайшла можливості до збільшення кількості осередків у різних містах України, цей рік прожито з різним досвідом, який тільки підсилив роботу команди та відкрив нові сенси.
Євгеніє, історія про те, як вся ваша команда мобілізувалася і фактично відновила роботу школи, допомагаючи дівчинці з Маріуполя, вразила. Як зараз тримається команда та ваші учні?Коли почалася повномасштабна війна, ми всі були у розпачі. Вісім років тому я започаткувала програму, яка дала старт цій школі. А рік тому подумала, що краще б ходила вчитися стріляти у тир, щоб мої навички були корисними для захисту держави. Наша команда не розуміла, що буде з навчанням у лікарнях. Охматдит тоді був на передовій. В перші дні й тижні шаленого наступу київський Охматдит приймав пацієнтів днями й ночами. Я пам’ятаю перші історії дітей, коли батьки їхали машиною і намагалися дворічного хлопчика занести до лікарні, вже під її дверима потрапили під обстріл. І дитина померла. Дуже багато болісних фактів та усвідомлення. Нікому не вірилося. Але ми всі опинилися в жахливій реальності. Коли я цьогоріч 24 лютого відкрила стрічку Фейсбук, то плакала над дописами всіх знайомих — це боляче. Я сама так і не змогла нічого написати.Нам допомагає триматися робота. Ми поринаємо всією командою у створення того світу, в якому хочемо дати навчання і найкращий час дітям. Так, поруч проходять обстріли, але ми концентруємося на іншому. Наша школа як живий організм, у якому є багато різних складових. Тут ми знаходимо найкращі цікавинки для дітей, готуємо уроки, що мотивують навчатися, підвищуємо кваліфікацію учителів. Це цілий світ, у який поринаєш зранку і виходиш звідти вже під вечір.У нас є багато партнерів, які звертають увагу на Україну, підтримують, ми з усіма зідзвонюємося та розповідаємо про те, що зараз відбувається у Школі супергероїв. Працюють осередки, створені до повномасштабного вторгнення, крім Херсону. Це єдиний клас, який постраждав і потребує відновлення. Разом із тим саме зараз ми створюємо два освітні осередки. Якраз завершили ремонт у Національному інституті раку, куди привезли інтерактивну панель. І у Львові йде ремонт у 2 класах — для дошкільнят та для середньої і старшої школи. Надихає, що наша команда постійно в роботі. Так, ми читаємо новини, чуємо обстріли, але наші свідомість і життя — повністю у школі. Це дуже об’єднує, адже свою енергію витрачаємо на те, щоб створити найкращі освітні умови для дітей у лікарнях.

В одному з ваших нещодавніх дописів була фраза: “Саме робота допомагає тримати емоційний стан.” Розкажіть, як ви перетворюєте роботу на свій ресурс?
Я дуже співчуваю, коли бачу, як зараз люди втрачають роботу, тому що в них відсутні можливості зануритися у захопливий процес. У нашій команді кожен шалено обожнює те, що робимо. Ми відчуваємо один одного. Так сталося, що скоротили видатки й у нас немає офісу, але у час ковіду всі навчилися працювати дистанційно і тепер цей процес добре налагоджено. Зранку провели нараду й побігли, у нас прямо як у мурашнику всі. Безперечно, що найбільший скарб — це команда. Я навіть не знаю, чи зібралися б разом такі люди в інший час. До речі, для команди ми організували інтервізії з психологом. Найважчий момент у роботі лікарняних вчителів, які були й до війни, — діти помирають. Вчитель, який приходив до учня в палату, спілкувався, віддавав частинку себе, втрачає цю дитину. Це важко і боляче, це потрібно пережити. У нас у січні в Дніпрі померло 3 супергероїв. Діти з будинку, який зруйнувала ракета в Дніпрі, також перебували у нас. Багато дітей, які постраждали від війни, мають зв’язок із “Школою супергероїв”. Тому для нас важливо підтримувати один одного та обговорювати ситуацію в команді. Тому на інтервізійних зустрічах щоп’ятниці працюємо з психологом, обговорюємо, чим для нас є робота і як це нам допомагає триматися.

А чим для вас є “Школа супергероїв”? Адже перші роки це була громадська організація, яка існувала на ентузіазмі волонтерів, а зараз ви пройшли всі етапи до державної установи.Що б хто не казав, для мене це як дитина. І як турботлива мати я хочу, щоб вона виросла, стала самостійною. З одного боку для мене це найбільший виклик, а з іншого — найбільша радість, коли я бачу як осередки почали працювати без 100% моєї залученості. Тому це дитина, яка дорослішає і вже стає на свої колії. Може й робить свої помилки, десь потрібно поправити, підказати, знайти фахівців, викладачів. Але це є моя велика любов. Тому що мені дуже подобається те, чим я займаюся. І при зміні статусу на державний найбільшим викликом було збереження наших цінностей вони прописані у статуті школи, затвердженому Кабінетом Міністрів України.Я пам’ятаю здивування представників державних органів — Школа супергероїв, утворена Кабінетом Міністрів? А для нас це було важливо, адже діти, які приходять і обирають навчатися — справжні герої. Вчителі, які не бояться перехресних захворювань та купу міфів, — це героїв. Не потрібно створювати “Школу в лікарні”, куди діти не хочуть потрапляти. А в “Школу супергероїв” усі йдуть із задоволенням. Наш цьогорічний слоган: Любов з першого уроку. Ми обрали місію закохувати в навчання, щоб дитинка поверталася з уроків наповненою: “А я знаю, скільки у слона зубів, щоб він їв тонни їжі. Але найбільше зубів у равлика.” Ми хочемо давати жагу до життя через навчання.І створювати цю атмосферу, таке навчання кожного дня, на кожному уроці в усіх осередках — це шалено цікаво. Ми запустили за 3 місяці сайт, який вже працює. Ми намагаємося швидко реагувати на помилки, якщо таке трапляється, та рухатися далі. Тому що війна усіх нас пришвидшила. Ми з громадського сектора перейшли в державний, але не чекаємо, що щось відбудеться без зусиль з нашого боку. Ось є сьогодні й зараз. Тому що Аліна, з якої власне й розпочалася історія “Школи супергероїв”, уже не з нами. І ми дуже добре усвідомлюємо, що не маємо права чекати, потрібно дуже швидко рухатися для наших дітей.
Про соціальну франшизу «Школа Супергероїв: посібник із втілення». Будь-яка громадська організація, лікарня чи місцевий орган влади можуть отримати її безплатно, щоб відкрити школу в лікарні свого міста. Після перемоги України це стане ще актуальніше. Чи звертаються до вас зараз із запитами на франшизу?
Ми були першими, хто створив соціальну франшизу. Тепер створюємо осередки. Конкретно зараз працюємо над двома — в Національному інституті раку в Києві та у Львові. До нас звертаються, вже ведеться робота з іншими містами, але я поки не можу ще анонсувати :)

Наша рубрика називається #theОсвітянки :) Хто з жінок в освіті є для вас натхненницями, тими, хто допомагає, підтримує?Я стежу за багатьма, хто працює в освіті, тому що можна почитати цікаві тези, бачення. Мені дуже подобається, як Табачини танцюють. Часом думаю, може, свого чоловіка на танці кликати, але ще ні:) Подобається читати дописи Оленки Северенчук, Зої Литвин, Анни Новосад. Здається, що це та база, за якою стежать усі. Також я обожнюю переглядати стрічку вчителів, які ведуть соціальні мережі. Вони діляться дуже цікавими лайфхаками, наприклад, як можна Лего використовувати для української мови. Читаю дописи вчителів, які пішли в ЗСУ. Наші вчителі “Школи супергероїв” з історії, української мови та літератури пішли захищати нас, коли почалася повномасштабна війна. І, звичайно, Наталія Мосейчук, ведуча каналу 1+1, марафону Єдиних новин, кураторка проєкту Право на Освіту. Саме вона стала кураторкою Школи супергероїв у 2017 році й всебічно сприяла розвитку мережі шкіл в лікарнях України. Пані Наталія обрала своєю громадянською позицією захист конституційного права кожної дитини на своєчасну якісну освіту. Вона активно брала участь у веденні адвокаційної кампанії щодо державного забезпечення дітей освітніми послугами у лікарнях.

Які зміни спостерігаєте за останній рік війни в Україні серед вашого оточення?Феномен війни не тільки в тому, що вона нас прискорила, а й у тому, що вона виокремила, що є головним, а що ні. Я дивлюся по робочих чатах. Дуже швидко відфільтровується, що ми робимо, чим займаємося, що матиме потужніший вплив і на чому варто сфокусуватися.Мені здається, що війна відфільтрувала усе в нашому житті, в нашій професійній діяльності, в людських хвилюваннях, які є у кожного. Кожен став краще відчувати загрозу, де потрібно сконцентруватися, що взагалі неважливо, а де головні речі. Війна мені підсвітила, наскільки важливою є сім’я, діти та робота, яку шалено люблю. Колись безоплатно її робила, потім за гроші, та головне – я готова присвятити їй своє життя. Так у мене особисто спрацювало. Також бачу і відчуваю по команді, що ми всі стали більш сімейними.Дуже хочеться разом відсвяткувати перемогу. У нас є заготовлений допис на перемогу. Уже є план, який ми проговорювали з командою, що буде робити кожен особисто і як командою зберемося:) Я дуже хочу дарувати квіти хлопцям та дівчатам, котрі будуть повертатися. Чекаю, коли зможу вийти, накупивши оберемки квітів, і дарувати тим, хто повертається з фронту.

Євгеніє, в осередках вашої школи будуть навчати дітей на планшетах з встановленою програмою mozaBook?Нам подарували 295 планшетів. Оскільки ми утворені Кабміном та підпорядковані МОН України, зараз планшети ставлять на баланс. Очікуємо на інвентаризаційні номери, які згенерують у міністерстві, наклеїмо на планшети та будемо відправляти у всі вісім освітніх осередків. Зараз на планшетах є 10 базових програм. Спочатку всі навчаться з ними працювати, а потім додаватимемо. Будемо раді попрацювати з mozaBook не тільки на панелі, а й на планшетах. Зараз інтерактивні панелі EdPro — це основне обладнання, плануємо купити ще дві панелі для Львова. Я неймовірно вдячна за допомогу компанії EdPro особливо у той час, коли ми були громадською ініціативою. Інтерактивні панелі нам дарували, бо можливостей придбати їх не було. Вчителі активно використовують їх на уроках, особливо мотивуючою є можливість писати на екрані одночасно може 4 дитини. Пригадую, як казали: “Як тільки будуть кошти, купуватимемо панелі тільки у вас!” Так воно й сталося. Сподіваюся, що наших осередків буде більше. Хочемо, щоб зберігався стандарт навчання, який ми заклали у франшизі.

Дуже хочеться почути, як дітям таке навчання з інтерактивною панеллю EdPro?Ми прописали стандарти, які б дуже хотілося дотримуватися у всіх осередках. Інтерактивна панель EdPro прописана у нашій візії як неодмінний елемент навчального простору. Це дуже цікаво і мотивуюче для діток. Хочу проілюструвати — коли ми створювали перший клас, то хотіли, щоб через 7 секунд дитина не здогадалася, де вона перебуває — у школі чи в лікарні. У нас яскраві кольорові класи, й саме інтерактивна панель допомагає посилити цей неймовірний ефект на відвідувачів. Дехто з діток вперше бачив такі технології. Вони просто завмирали після того, як заходили у клас. Доводилося підказували, що можна сідати, де хочеться, можна користуватися усім, що є у класі. До речі, так з'явився Кодекс супергероїв – правила для учнів, що Школа супергероїв – це простір для дітей. Завдяки сучасним технологіям вчителі можуть з дітьми багато малювати, відвідувати екскурсії онлайн у різні куточки світу. Хочу підкреслити для усіх освітян, що наші вчителі конкурують з планшетами, іграми, мультиками, розважальним контентом. Сучасні діти навчаються уже зовсім по-іншому. І ми маємо усвідомлювати, хто і що є конкурентами у навчальному процесі та як до сучасних дітей донести у найкращий спосіб інформацію. Коли вивчають біологію, дуже зручно, наприклад, розглянути серце, його будову та як воно працює. Коли діти можуть експериментувати, виконувати ті ж задачі з математики на класній яскравій панелі, то звісно, що це їх надихає. Захоплює й те, що вчителі навчаються разом із дітьми.А ще інтерактивна панель – це чудове зручне рішення для облаштування освітнього простору. Не потрібно думати: а що з проводами, де мають бути колонки, тут все є в одному приладі. Компактно і зручно, легко в користуванні.

Євгеніє, поділіться, що було важливим для вас у школі?Я щаслива людина, бо мені вдається проносити стосунки протягом усього життя. З моєю однокласницею Людою, з якою дружимо з першого класу, ми працюємо разом і вісім років розбудовуємо освіту в лікарнях. Тому що люди, які нас оточують, це найбільше натхнення і найцінніше у житті. Люди, які приходять у нашу команду, залишаються на довго. Тому що ми намагаємося створити такі умови, щоб вони були комфортними й робота була в задоволення. Коли всі зацікавлені, тоді є результат і всі ефективно працюють.

Більше історій з рубрики #theОсвітянки можна прочитати на фейсбуці, за вказаним хештегом.