Іванна Куртик: «Я мала щастя і великий привілей працювати в освітніх організаціях, які мають історичну вагу і справді змінюють життя людей та країни».

Рубрика #theОсвітянки — тут історії від найкращих, хто творить сучасну освіту.





 

Розмови з освітніми лідерками в рубриці #theОсвітянки — це завжди особливий подарунок як для нашої команди, так і для читачів блогу. Гостя сьогоднішнього інтерв’ю — Іванна Куртик, співзасновниця програми Лідерство задля освітніх трансформацій, керівниця центру освітнього лідерства УАЛ, заступниця керівника Української академії лідерства. Обговорили різні аспекти освіти та сучасні ініціативи й програми для освітян. Але найціннішим є особистісний досвід, яким ділиться пані Іванна. Адже люди найбільше запалюють інших до дій, проявлення, власних кроків до мрії чи перемоги.

Шлях в освіті від перших кроків до розуміння свого призначення

Пані Іванно, яким був ваш шлях до діяльності у сфері освіти?Мій шлях до освіти почався ще у Могилянці. На першому курсі всі студенти мали відпрацювати свої 200 годин у різних підрозділах університету. Я набралася сміливості й попросилася у деканат у команду Сергія Квіта. Там я вперше відчула, що означає справжнє прийняття: ми розговорилися, і він з усмішкою сказав, що його бабусю теж звали Іванкою. Для мене, зовсім юної, це був щемкий момент довіри. Тоді я зрозуміла, що освіта — це не лише про знання, а про емпатію та людей, яким не байдуже.Пізніше я повернулася до освіти вже у Київській школі економіки, на запрошення Тома Купе. Для мене це була пригода і виклик водночас: школа тільки починала свій шлях трансформації, і хотілося стати частиною цього росту. Я відповідала за операційний та юридичний напрямки — від вибудови всієї системи управління до забезпечення стабільної роботи інституції. Коли я прийшла, у школі була одна магістерська програма, а коли йшла — це вже була інституція з кількома напрямами: економічною освітою, policy-дослідженнями та бізнес-освітою. Разом із командою ми запускали нові програми навіть у найбуремніші часи Революції Гідності, і попри всі зміни керівництва школа не зупинилася жодного дня. Для мене це був унікальний досвід, який навчив: сила інституцій — в людях, які вірять у їхню цінність.Тож коли Роман запросив мене приєднатися до команди Української академії лідерства, я знову відчула тих самих «метеликів виклику» і не змогла втриматися, щоб не долучитися до створення ще однієї сильної інституції майже з нуля. У кожного в освіті є своя спеціалізація. Я ж жартую, що моя полягає в тому, щоб брати «організації-малюки» й вирощувати їх до стану «повноліття». Думаю, зараз Академія десь у своєму підлітковому віці — нам 10!

Іванна Куртик, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Іванна КуртикСпівзасновниця програми Лідерство задля освітніх трансформацій, керівниця центру освітнього лідерства УАЛ, заступниця керівника Української академії лідерства

Чому ви зробили такий вибір?Я мала щастя і великий привілей працювати в освітніх організаціях, які мають історичну вагу і справді змінюють життя людей та країни. Це відчуття важливості й вищої мети настільки захоплює, що важко уявити себе в чомусь іншому — у справі, яка не «рятує світ».Водночас я бачу, який величезний потенціал ще має наша освіта. В Україні так мало освітніх середовищ, які по-справжньому надихають (як УАЛ, УКУ, КШЕ), і водночас ми маємо величезний людський ресурс та запит на якісну освіту на всіх рівнях. Освіта потребує більше взаємодії з бізнесом і більше підтримки для команд, які її творять. Адже саме від їхньої сили й натхнення залежить, якою вона буде і чи буде взагалі.Попри всі труднощі, я вірю, що саме зараз у нашій країні народжуються нові освітні середовища й формати, які задаватимуть тон на роки вперед. Історії наших студентів і випускників постійно нагадують мені: навіть маленька зміна у світогляді людини може мати колосальний вплив на життя спільноти чи навіть всіє країни. Саме заради цього варто вкладати себе в освіту.
Що вважаєте своїм найбільшим успіхом в житті?Своїм найбільшим успіхом у житті я вважаю те, що почуваюся щасливою людиною (наскільки це можливо у реаліях війни). Для мене щастя має багато вимірів. Професійний — я маю чудову команду, з якою ми робимо важливі й сміливі речі. Соціальний — у мене є друзі, з якими ми разом уже понад 20 років. Особистий — я мама двох чудових донечок і маю гармонійні відносини зі своєю родиною.Я знаю, чого хочу, і відчуваю, що живу у гармонії зі своїми цінностями. Для мене це і є найбільший успіх: я не боюся мріяти про велике й маю внутрішню свободу й силу ці мрії втілювати. Бо почуватися вільною у своїх думках, рішеннях і діях — це справжня розкіш і я щаслива з того, що я її маю.

Іванна Куртик, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Значення української освіти для дітей, вчителів, світової спільноти

Які процеси ви спостерігаєте в українській освіті протягом найближчих років?Освіта в Україні розвивається і трансформується всупереч усім викликам. Ми все частіше бачимо, що запит на якісну освіту виходить далеко за межі оцінок чи результатів НМТ. Учні й студенти хочуть навчатися у середовищі, де можна пізнати себе, відкрити свої «суперсили» й таланти, а ще відчути спільноту та приналежність. Це світова тенденція, але в Україні вона набуває особливого змісту.З появою AI багато професій швидко втрачатимуть актуальність. На перший план виходить уміння швидко вчитися, креативити, бути гнучкими й критично мислити. М’які навички набувають особливої ваги, адже інформацію можна легко отримати, а от вибудувати довіру в команді, надихнути й творити може тільки людина. Це зміни повільні, але вже добре помітні.З цієї тенденції природно випливає ще одна важлива зміна: у центр освітнього процесу виходить роль учителя-ментора. Йдеться не лише про людину, яка передає знання, а про наставника, що допомагає учневі чи студентові розкрити власний потенціал, знайти відповіді на питання «Хто я?» та «Яким може бути мій внесок у суспільство?». Саме ментор створює середовище довіри, підтримки та партнерства, в якому учні досягають найвищих результатів. Такий підхід вимагає від учителя нових компетенцій — уміння фасилітувати, працювати з емоційним інтелектом і будувати довготривалі стосунки. Водночас це відкриває шлях до глибших і стійкіших змін у всій системі освіти. В останні роки українська освіта фактично почала конкурувати з міжнародними закладами не лише у вищій, але й у початковій та середній школі. Багато дітей виїхали за кордон не лише з міркувань безпеки, а й тому, що отримали доступ до кращої освіти. Якщо ми хочемо їх повернути, ми маємо створити тут принаймні не гірші можливості, а в ідеалі навіть кращі. Ми розуміємо: конкурувати з освітньою інфраструктурою Європи, США чи Великобританії непросто — особливо, коли наші школи під обстрілами. Але ми вже сьогодні можемо робити найважливіше: виховувати нове покоління вчителів і освітніх лідерів. Саме з цією метою в УАЛ ми створили Центр освітнього лідерства. Бо навіть якщо стіни ще доведеться зводити заново, саме ці люди наповнять їх змістом і сенсом.
Ви згадали про важливість освіти для самих вчителів і людей, які розвивають цю галузь. Які практичні кроки у цьому напрямку ви бачите?Я бачу величезний запит на навчання самих освітян. До прикладу, ми отримали величезну кількість заявок на програму ЛЕТ за 10 днів набору. Ідеться насамперед про їх особистісний розвиток і зміну майндсету — від фокуса лише на академічній успішності до ширшого розуміння успіху: відчуття себе частиною спільноти, усвідомлення власного впливу й ролі у житті учнів та колег. Це не про владу, яку дає посада, а про позитивний вплив, який може створювати вчитель чи управлінець, і про усвідомлення спроможності власного лідерства як можливості змінювати життя інших.Тому ми в УАЛі створили Центр освітнього лідерства — щоб втілювати програми, які допомагають освітянам рости професійно, але водночас — розкривати свій лідерський потенціал. Першою такою програмою стала «Лідерство задля освітніх трансформацій», започаткована у 2023 році спільно з Університетом Уорвіка. Сьогодні вже навчається друга когорта, і ми бачимо, як ця спільнота стає середовищем підтримки для освітніх лідерів з усієї України. Але це лише початок: Центр готує й інші програми, спрямовані на переосмислення освіти через лідерство — не лише освітян, а й усіх, хто дотичний до творення освітнього простору в Україні.

Іванна Куртик, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

В останні роки українська освіта фактично почала конкурувати з міжнародними закладами не лише у вищій, але й у початковій та середній школі. Багато дітей виїхали за кордон не лише з міркувань безпеки, а й тому, що отримали доступ до кращої освіти. Якщо ми хочемо їх повернути, ми маємо створити тут принаймні не гірші можливості, а в ідеалі навіть кращі. 

Іванна Куртик
Співзасновниця програми Лідерство задля освітніх трансформацій, керівниця центру освітнього лідерства УАЛ, заступниця керівника Української академії лідерства

Розкажіть про свою роль у міжнародній програмі LET «Лідерство задля освітніх трансформацій» і з чого виник задум її створення.Ідея програми LET з’явилася з мого дуже особистого запиту. Якось у розмові з неймовірною українкою й асоційованою професоркою Ворвікської бізнес-школи Боженою Келестин я зізналася: мені дуже хочеться знову повчитися. Але всі програми, які я бачила, були «не ті». Одні занадто довгі, інші — надто поверхові. Хотілося балансу: щоб було і дистанційне навчання, і живі зустрічі. Щоб це було про лідерство, але не відірване від нашого контексту — враховувало виклики війни й було корисним саме для тих, хто творить освіту.А ще мені хотілося, щоб програма надихала й водночас давала простір чесно подивитися на себе як на лідера. І щоб поряд були «свої» — ті, хто так само щодня впахує задля чогось більшого, і стикається з тими ж реаліями: команда «не в ресурсі», відсутність комунікаційників, постійний пошук рішень там, де їх наче й немає.Ми зрозуміли, що жодна з наявних програм Університету Warwick не відповідає цьому запиту. І тоді у нас народилася ідея створити нову програму. Тож ми жартуємо, що все почалося з фрази “LET’s do it!”. Це дуже мій підхід: якщо правила входу в систему надто складні та компромісів забагато, варто створити альтернативну систему. Саме там і з’являється той результат, якого ми всі прагнемо. Я люблю працювати у парадигмі «непротоптаних стежок» і вірю, що з двох варіантів найкращий — третій.Звісно, програма такого рівня не народжується за місяць. Хоча у нашому випадку шлях від оформленої ідеї до старту першого модуля зайняв не більше п’яти місяців. Це щось абсолютно неймовірне для Великобританії, де навіть дитячі дні народження планують за пів року. Але підготовка тривала ще з 2022-го, майже від початку повномасштабного вторгнення. Тоді Божена зібрала коло професорів, готових допомагати Україні, і саме ця мережа стала фундаментом для LET.Від усіх професорів і команди університету ми відчули величезне захоплення українськими освітянами, їхньою стійкістю і готовністю працювати попри війну. Це була неймовірна підтримка й натхнення. І мені здається, що один із найсильніших елементів програми якраз у цьому: наші учасники десятки разів почули від провідних академіків світу, що вони надзвичайні, сильні й талановиті. І що в них є все, аби творити нову освіту для України.

Іванна Куртик, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Які враження українців після нещодавньої поїздки в Англію? Які відгуки й результати від учасників після першого набору програми?Абсолютна більшість учасників першої когорти відгукується про програму надзвичайно позитивно. Для багатьох вона стала справжнім трансформаційним досвідом. Учасники називали її «найкращим, що сталося з ними в їхній освіті» та «простором для усвідомлення свого лідерства». Це відбувалося завдяки спільним переживанням, глибоким рефлексіям і постійній роботі в групах над серйозними проєктами.У результаті нам вдалося створити дуже міцну спільноту, яка й досі об’єднується навколо програми. Немає жодної освітньої події, на якій учасники не зустрілися б, щоб обійняти один одного. Це справжній феномен довіри й підтримки.Під час відбору першої когорти ми прагнули максимальної різноманітності. У групі були й ментори Академії, і керівники державних та приватних шкіл, науковці, представники міністерств, керівники університетів, управлінці громадських організацій та освітніх фондів, загалом понад 50 осіб з-понад 35 різних інституцій. Усі вони активно взаємодіяли протягом трьох модулів, і з цього народилася низка спільних проєктів. Деякі з них уже втілилися в життя, наприклад, «Покоління перемоги» від GoGlobal чи бордингова школа УАЛ.Той самий підхід ми застосували й під час відбору другої когорти — 40 учасників із понад 30 організацій. Група завершила лише перший модуль у Британії, але вже видно потужну синергію.

Іванна Куртик, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Освіта в Україні — які успішні історії стійкості української освітньої системи під час війни вивчають під час програми?Спілкуючись із британськими професорами та експертами, ми часто бачимо, наскільки поверхневим є їхнє розуміння того, що відбувається в Україні. Більшість їхніх знань досі ґрунтується на «російських студіях» 90-х років, які вже давно не відповідають реальності. Самі викладачі визнають цю обмеженість.Тому один із головних висновків для нас: щоб наші історії були почуті, їх потрібно описати зрозумілою мовою — мовою науки, кейсів, досліджень, статей у наукових журналах. Поки ми цього не зробимо, наші історії успіху залишатимуться лише сторітелінгом. Але розповідати мало, про них потрібно писати. Ми пишаємося своїми цифровими рішеннями («Дія», «Мрія»), освітньою реформою, яка триває попри війну, історіями стійкості наших учителів та учнів. Історія майже кожного учасника програми — це окрема історія стійкості його команди чи інституції. Саме ці історії ми плануємо показувати у форматі «м’якого впливу» через групові презентації, дискусії з експертами та спілкування з викладачами університету.
Чим це корисно світовій спільноті?Науковці й освітяни — це ті, хто передає знання далі. Від того, як вони особисто зрозуміють війну в Україні, її причини й наслідки, залежить, що і як вони транслюватимуть своїм студентам. Фактично ми масштабуємо вплив у сотні й тисячі разів.До прикладу, нам доводиться пояснювати, чому російських авторів не варто зайвий раз цитувати у наукових працях, чому не потрібно використовувати їхні кейси навіть тоді, коли вони публікуються під брендом європейських університетів. Ми нагадуємо, що «велика культура» не така вже й велика, а ідея «почути всі голоси» — це точно не про війну в Україні. Для нас це здається очевидним, а для іноземної наукової спільноти часто є новим і непростим викликом.

Іванна Куртик, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro

Науковці й освітяни — це ті, хто передає знання далі. Від того, як вони особисто зрозуміють війну в Україні, її причини й наслідки, залежить, що і як вони транслюватимуть своїм студентам. Фактично ми масштабуємо вплив у сотні й тисячі разів.

Іванна Куртик
Співзасновниця програми Лідерство задля освітніх трансформацій, керівниця центру освітнього лідерства УАЛ, заступниця керівника Української академії лідерства

Що вам найбільше імпонує у роботі УАЛ?Мені важко говорити про УАЛ як про роботу. Для мене це спосіб життя, якраз той випадок, коли моя робота — це моя пристрасть. Найцінніше для мене в УАЛі — люди й та мета, яка їх об’єднує. Це і наша команда, і студенти, і випускники, і партнери. Часто ми самі не до кінця усвідомлюємо усю силу цієї спільноти.Мене дуже надихають історії наших випускників — як вони беруть цінності та здобутий в академії досвід і втілюють їх у своїх спільнотах — університетах, де навчаються, компаніях, які створюють, підрозділах, у яких служать. Під час вересневого модуля LET у мене була особлива і несподівана зустріч: наша випускниця Настя, яка сьогодні працює у Saïd Business School Оксфордського університету, організувала для групи теплий прийом у бізнес-школі. Це було дуже щемко — зустрітися з нею, навіть не будучи раніше особисто знайомими. Але саме так працює сила спільноти: вона об’єднує і підтримує там, де цього найменше очікуєш.Ми як організація інвестуємо багато часу й ресурсів у розвиток команди, постійно переосмислюємо, що і задля чого робимо. У цьому сенсі УАЛ — це організація, яка постійно вчиться й змінюється, і тому тут завжди є простір для свободи. Усе, що робить академія, наповнюється енергією і сенсом, і це дуже надихає.

Особисте навчання, життя й побажання читачам

Пані Іванно, чи маєте власний персональний підхід до навчання протягом життя? Що для вас працює найефективніше?Я людина, яка більшу частину життя вчилася. Іноді життя саме стає суворим викладачем. Повномасштабне вторгнення застало мене просто на модулі Президентської МВА в Києво-Могилянській бізнес-школі. Ту програму я так і не завершила, але щиро вірю, що зроблю це після Перемоги. Зараз продовжую навчатися в Університеті Ворвіка на вже згаданій програмі LET і переконана, що постійне навчання — це абсолютний must have для тих, хто прагне професійного й особистісного зростання.Для мене найкраще працює модульний формат: середньострокові програми з періодичними зустрічами офлайн й загальною тривалістю близько року. Такий підхід дає простір для усвідомленості: можна застосувати нове на практиці, відрефлексувати, повернутися з досвідом і поставити правильні запитання. А ще це шанс фізично вийти з рутини й операційних задач і подивитися на свою роботу з «висоти пташиного польоту». За таким самим принципом побудована й наша програма LET, і дослідження також підтверджують: для навчання дорослих цей формат найбільш ефективний.Онлайн-формат мені дається важко саме через те, що не вдається повністю сфокусуватися. Навчання для мене завжди про час і простір для чогось більшого, ніж щоденна рутина. Тому, коли потенційні учасники LET запитують, що робить програму справді ефективною, відповідаю: потрібно дозволити собі повністю переключитися. Якщо кожна перерва розписана на робочі дзвінки, а під час лекцій ми відповідаємо на повідомлення, то найцінніше губиться. А найважливіше завжди між рядками, і його треба вміти прочитати.
Іванно, поділіться, чим ви живете окрім професійної діяльності? Що є вашим натхненням у житті?Моїм головним натхненням і всім життям поза роботою є мої донечки. Саме завдяки їм я глибше досліджую освіту: спостерігаю, що їх захоплює у навчанні, і намагаюся зрозуміти — чому саме.Ми дуже любимо подорожувати, і з кожної подорожі я привожу якусь нову ідею чи інсайт. Найчастіше ідеї приходять тоді, коли я перестаю свідомо шукати рішення чи формулювати відповіді — вони з’являються у найнесподіваніші миті. І я вже знаю: якщо відчуваю, що більше не можу генерувати нові думки, це означає, що час у дорогу. Рух і «мої» люди — найкращий спосіб відновити мій ментальний стан.Мене надихають простори, архітектура, атмосферні локації. І особливо захоплюють люди, які вміють створювати таку атмосферу — для мене це справжнє мистецтво, і головне — воно поруч.
Ваші побажання для українських вчителів та учнів.Щиро вірю, що найважливіше у процесі навчання — це знайти свою пристрасть, любов, те, що забирає відчуття часу і дарує відчуття наповненості. Якщо учень відшукає свою зірку, до якої хочеться тягнутися з усіх сил, — це і буде найкращим результатом його власних зусиль та підтримки вчителя. Тому я хочу побажати кожному учневі знайти свою «passion», а кожному вчителю — натхнення і мудрості, щоб підсвітити цей шлях, надихнути та підтримати учня у його пошуку. А всім неймовірним українським учням і вчителям — сили та стійкості пройти випробування сьогодення й вийти з них з гідністю справжніх Переможців.

Іванна Куртик, українська освіта, навчання для вчителів, лідери в освіті, блог EdPro