Леся Павлюк: “Школа насамперед для тих людей, які за покликом серця сюди прийшли”

Учителька початкових класів з Івано-Франківська Леся Павлюк отримала першість у номінації «Вибір українців» та головний приз — 1 мільйон гривень на освітню мрію та подорож на фінал всесвітньої премії Global Teacher Prize. Розмова EdPro з пані Лесею про навчання у школі, працю вчителів та що може покращити ситуацію з українською освітою загалом.

Пані Лесю, ваше ім’я у заголовках топових видань, ви стали відомою на всю країну. Як ви сприймаєте цю славу? Як змінилося ваше життя?Особливо змін в житті я не помічаю через те, що повернулася до свого ліцею, своїх учнів та учениць, виконую звичну для себе роботу. Хіба що підвищилася до мене увага преси, частіше запрошують на різні заходи. А ще в мене з’явилася інтерактивна панель, яку я часто використовую на уроках. Зараз я зосереджена на тому, щоб ми з учнями змогли ввійти у звичний ритм роботи. Ну, і хочу встигнути виконати все заплановане, тому що є багато обов’язків, які на себе раніше взяла, додалися нові. Щодо уваги ЗМІ, відколи я потрапила в перелік 50 найкращих вчителів у 2020 році, відтоді почали звертатися журналісти. Можливо, зараз більше, проте я готова до цього. До мене почали більше прислухатися в суспільстві. Я можу транслювати свої цінності, тому що стала більш видимою. Зараз спрямовую увагу на те, щоб мій освітній проєкт був корисним для великої кількості людей, але про це розповім згодом. 

З огляду на ваш досвід, чим найбільш корисною є Премія Global Teacher Prize Ukraine для освітян? Що сподобалося саме вам? Суть Премії полягає у тому, щоб привернути увагу людей до професії вчителя, показати її значення усій країні, розказати героїчні історії вчителів, знайти агентів змін та допомогти їм активно взаємодіяти. Премія формує спільноту таких педагогів. Коли вперше потрапила у 2020 році у ТОП 50, відчула шалену вчительську енергетику та потенціал, побачила, як формується ця спільнота, де я зустріла однодумців. Кожного разу, коли я подавалася на Премію, то не конкурувала, а просто насолоджувалася тим, що перебувала разом з чудовими вчителями. Громадська спілка "Освіторія" робить таку атмосферу, де хочеться ділитися одне з одним чимось хорошим, знаходити нові можливості, все-таки є фінансова підтримка. Ми, вчителі, розуміємо, наскільки наша робота важлива, а Премія допомагає показати це іншим людям. 

Як у вас зараз проходить навчання? Зараз я навчаю дітей 1 класу. Працюємо за програмою НУШ Романа Шияна. Вчимося очно, проте дуже відповідально реагуємо на всі повітряні тривоги. Ми, вчителі, хочемо в ліцеї створити умови, де б всі діти почували себе в безпеці, проте загальна тривожність, яка є у суспільстві, відчувається і серед дітей. А ще воєнний стан залишає свій слід. Агресію проявляють вороги, а наші захисники та захисниці борються за свободу України, діти бачать агресію по телевізору, в комп’ютерних іграх, під час спілкування дорослих. Відповідно, це дуже впливає на сприйняття норм поведінки маленькими дітьми. Я не пам'ятаю, щоб учні так агресивно реагували одне на одного чи на будь-які подразники. Вже думала, що щось не так роблю, спілкуюся з іншими вчителями, і це всі спостерігають. Зрештою, період війни такий і нам є над чим працювати.
Які потреби сучасного українського вчителя? Світ шалений, темп шалений, вимоги перед собою ставимо величезні, і забуваємо про себе. Зараз це важливо, тому що професійне вигорання, перевтома, емоційне напруження є в учителів. Ми стараємося багато встигнути, багато зробити, ну принаймні так я по собі бачу. Але ми забуваємо про те, що потрібний час на віднову, про те, що, можливо, варто обмежити кількість завдань на сьогодні, адже перевантаження потім відбивається на продуктивності праці. Вчителям треба виділити час на емоційне відновлення. Постійна тривожність також впливає на нашу роботу. Якщо емоційний стан вчителя напружений, то відповідно він передається й дітям. Наступне, в загальній середній освіті відбувається реформування, початкова школа вже цей етап пройшла, базова школа саме проходить. Але навіть для вчителів початкових класів, можливо б здалася ще якась підтримка.
Чи бачите взаємопідтримку в освітянському середовищі та хто вас особисто підтримував під час премії? Я відчула шалену підтримку від своїх близьких, родичів, друзів, жителів Івано-Франківська та області, в навчальних закладах, де я здобувала освіту, серед батьків, учнів, колег, а також серед людей з цілої України. Зараз мені багато хто пише, що вболівали за мене і що були переконані в моїх силах. Мене це вражає, бо сама я не була настільки впевненою. Дуже приємно, що люди мені довіряють і підтримують.

Почула таку думку від вашого колеги. Добре, що пані Леся перемогла, бо в молодих працівників з'явиться мотивація йти у школу. Гарно, що мене досі до молодих вчителів зараховують, мені це приємно. Загалом, у мене вже 12 років досвіду роботи, але, як я кажу, якщо ти працюєш у школі, то залишаєшся вічно молодим і красивим. Працюючи з дітьми, а особливо в початкових класах, нам треба знати, який спосіб сприймання для них найкращий. Нам фактично доводиться побути дітьми, дізнатися, чим сучасні учні цікавляться, що вони люблять робити? Усі хто працює зі школярами, постійно має бути в цьому тонусі. І тому душею завжди лишаєшся молодою.
У нашій школі досить багато вчителів молодих і з кожним роком їх стає більше, але ще хочу звернути увагу на те, що дуже швидко змінюються такі педагоги як вихователі на групі подовженого дня, асистенти вчителів, соціальні педагоги чи педагоги-організатори...Чому молоді люди не хочуть йти працювати в школу? Багато хто мені каже — через зарплату, бо розуміють обсяг роботи та кількість обов'язків. Те, що може бути більша оплата праці з меншою кількістю зусиль в іншому місці. А ще статус вчительської роботи. Колись, ми пам'ятаємо, що вчителів вважали інтелігенцією, до вчителів прислухалися. Зараз сприймання вчителів суспільством змінилося.
Далі — покликання. Працювати з дітьми комусь вдається чудово, але не всім. Навіть буває так, що студенти у ВНЗ навчалися добре, але з дітьми їм працювати важко. Також бували випадки, коли студенти чи випускники педагогічних університетів ішли до школи, пробували проводити уроки та розуміли, що це не їхнє. Думаю, цю проблему вирішив би свідомий вибір професії абітурієнтами. Ще багато вчителів виїхало за кордон, як і наших дітей. 
А що б змотивувало зараз студентів, які закінчують педагогічні заклади, йти працювати до школи?Я вважаю, що допоможе контакт з дітьми та можливість студентам провести час з учнями у неформальній обстановці. Наприклад, студенти Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника 17 жовтня приходили до дітей на групу подовженого дня й організовували їхній відпочинок чи самопідготовку, дивилися, чим діти займаються, допомагали дітям. В такій невимушеній атмосфері людина зможе зрозуміти, чи хоче й зможе працювати з дітьми. Цікаво було б, якби студенти разом з учнями виконували якусь проєктну діяльність, щоб вони реально бачили результат своєї роботи, щось цікаве могли придумати. Зараз на педагогічну спеціальність вступають не тільки вмотивовані студенти. А школа насамперед для тих людей, які за покликом серця сюди прийшли.

Як сучасне обладнання як інтерактивна панель EdPro та навчальна програма mozaBook допомагають вам на уроках?Панелі в мене до цього часу не було, але я давно про неї мріяла. Знала її вартість, знала можливості, але навіть про це особливо нікому не казала. Те, що я її отримаю, не те щоб не очікувано, це для мене взагалі було дуже-дуже великим сюрпризом. Я навіть не знала, що таке можливе. Коли мені повідомили про те, що в мене буде інтерактивна панель, я дуже-дуже зраділа і зараз користуюся навчальною програмою на великому екрані кожного дня. Звичайно в обмеженій кількості, відповідно до санітарних вимог. Програмою Мозабук також кожного дня користуємося, зараз вивчаємо букви, вчимося їх писати. Нам з цим допомагає інтерактивна панель EdPro. Найчастіше користуюся "Музичною Абеткою", підручником, але не просто pdf-файлом, а збагаченим інтерактивом 3D-версії, вправами, аудіо. До речі, аудіоозвучка завдань дітям дуже подобається.
Коли маємо час, можемо ще виконувати додаткові завдання з логіки. Так організовую індивідуальну роботу, в позаурочний час чи за бажанням дітей на перерві, на групі подовженого дня. Якість зображення дуже подобається, озвучення, ігри. Діти зраділи обновкам, звичайно, я також дуже зраділа. Мої колеги користуються інтерактивною панеллю, але програмного забезпечення ще ніхто не має, тому я думаю, що або на осінніх канікулах, або десь трошки пізніше, буду кликати до себе, показувати можливості. Про Освітні курси, де можна виграти код активації mozaBook, також розповім.
Наскільки така цифровізація освіти допомагає зараз якісно навчати дітей?Це крок у майбутнє, і дуже добре, що ми його робимо разом зі світом. Пам'ятаю, коли я прийшла на роботу, ми постійно використовували кольорові друковані таблиці. Вони зношувалися, втрачали вигляд. А зараз, маючи уже оцю всю наочність у цифровому варіанті, по-перше, набагато легше й швидше знайти те, що потрібне на уроці, по-друге, можливості саме цифрового наповнення — необмежені. Просто знайти те, що підходить тобі. Звичайно, можна і свої розробки мати, ними ділитися з колегами. Це не є одноразові роботи, ними можна користуватися безліч разів. 
Інтерактивна панель урізноманітнює навчання. Для дітей такі цифрові засоби навчання не є новинкою, для них це вже звичні інструменти, якими вони користуються. Тут інтерактивна панель велика, відповідно добре працювати з цілим класом, можна якісь завдання індивідуально виконувати, тобто є різні можливості організації роботи, може бути таке, що в класі кожен самостійно працює, а я можу по кілька дітей кликати до інтерактивної панелі, ми з ними окремо робимо завдання, якщо треба на чомусь зосередитися. Тобто, інтерактивна панель додає нові можливості організації роботи вчителя під час уроку, а ще дуже багато різних варіантів унаочнення можна використати саме за допомогою такого обладнання. 

За вашими спостереженнями, чого зараз учні найбільше потребують від вчителя?Підтримки, любові. Дійсно в цьому є велика потреба. У мене навчаються діти з різних областей України, з різних міст, абсолютно ніхто нікого не виділяє, взагалі ніякого дискомфорту. Всі діти вільно спілкуються українською мовою, все добре. Усі мої першокласники та першокласниці проходять адаптацію до школи і їм необхідна моя підтримка, а також підтримка батьків.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, всі ми перебували в стресі, багатьом дітям довелося покинути свої рідні домівки, перейти на дистанційне навчання, вони тут не мали можливості спілкуватися ні з ким, тільки з найріднішими, з ким приїхали до Івано-Франківська, тоді справді дітям було важко. У нашому ліцеї в той час організовували майстер-класи, на які запрошували усіх дітей для того, щоб відбувалася комунікація, щоб діти між собою знайомилися, щоб вони розуміли, що окрім їхньої сім'ї є ще інші діти, які можуть бути необов'язково в екрані комп'ютера. В той момент відчувалося, що ВПО потрібна особлива підтримка, і це відчували діти мого класу, вони надавали цю підтримку. Так і має бути, я вважаю.
Які якості ви вважаєте необхідними для людей, які працюють в освітянській сфері? Відповідальність, тому що працювати в освіті мусить відповідальна людина. Якщо це є робота з дітьми, то любов до дітей — це однозначно, бо без неї нікуди. Наступне — це є емпатія та толерантність, тому що до нас приходять різні діти, в кожного свої особливості, свої потреби. Необхідно зрозуміти кожного і кожну, але в дитячому колективі можуть бути різні випадки й треба завжди бути справедливим.
Потрібно вміти зробити процес навчання цікавим, доступним, водночас діти мають розуміти, для чого їм це потрібно. Тому це така якість має бути, щоб і змотивувати, і надихнути, повести за собою, зацікавити. Ще треба вміти керувати своєю поведінкою, які б емоції ми не відчували. Ситуації бувають різні, вчитель завжди має залишатися впевненим, спокійним і поміркованим. 

Пані Лесю, які ваші побажання на цей навчальний рік, освітянам, усім учасникам навчання, батькам, дітям?Перше, що спало на думку — це спокою. Далі натхнення, вмотивованості та реалізації задумів. А ще ми всі хочемо, чекаємо і все робимо, що можемо для того, щоб був наш переможний мир. Нехай він буде!