Людмила Булигіна: “Волонтерство є нормою, яка тримає нас у стабільності.”

#theОсвітянки

Розмова з Людмилою Булигіною, вчителем інформатики у Політехнічному ліцеї НТУУ "КПІ", співзасновницею проєкту “Учитель іде в ЗСУ” про те, що зараз відбувається в освіті та у нашому житті.

Пані Людмило, бачу, що ви зараз в Ірпені, яка місто, яка там атмосфера? Ми повернулися в Ірпінь десь наприкінці квітня чи на початку травня. В Ірпені дуже класно. Тут вже видно алгоритм, як усе буде відбудовуватися. Ми можемо бачити зараз, що відбувається тоді, коли було багато руйнувань, багато всього, але люди працюють, виходять на роботу, і тому тут дуже сильна атмосфера. Тут 100-відсотково місце сили. Я у Київ навіть намагаюся не їздити, якщо чесно. 
Розкажіть, як почалася організація проєкту “Учитель іде в ЗСУ”, який ви створили з Юрієм Гайдученком? Ми спілкувалися з Юрієм про те, що нашим колегам потрібно терміново спорядження. Уже не пригадаю точної дати, коли організували телеграм-канал. Це ж Юрині друзі, багатьох я знаю з фейсбуку. І питання було в тому, що хлопці пішли на службу, але на початку квітня була проблема з бронежилетами, з касками. І ми не розуміли, де це можна знайти. Але діяти потрібно було терміново. І ми почали шукати, робити.
Де найкраще брати інформацію про запити та ваш проєкт?Наш телеграм-канал так і називається “Учитель іде в ЗСУ”. Хоча донатить нам більше людей, ніж підписані на канал. Ми просимо усіх приєднуватися, щоб люди бачили звіти, куди пішли гроші. І тут також видно, як усе розвивається. Якщо навесні ми збирали на берці чи на розгрузку, наприклад, 2000 грн. І як потім на броніки збирали, а зараз — на машини, тепловізори. Бо все основне у хлопців вже є, інші запити надходять. 

Illustration

Людмила Булигінавчителька інформатики у Політехнічному ліцеї НТУУ "КПІ", співзасновниця проєкту “Учитель іде в ЗСУ"

Збір коштів для проєкту "Учитель іде в ЗСУ"


📌Картка приват (Булигіна Людмила): 5168752003157123
📌PayPal: moc.liamg%401650sul

Illustration

Починали зі збору спорядження для математика та фізрука з Чернігівщини.

Як ви ставитеся до того, що значна кількість освітян пішли на фронт? Навесні вони уроки прямо з окопів проводили дистанційно…Так все і є. І от Global Teacher Prize зараз збирає історії учителів, мені здається, що це дуже правильно, що цьогоріч це буде не премія, а збірка військових історій. Після війни всі, хто був на фронті, всі, хто їм допомагав, зможуть чемно дивитись в очі своїм учням. Адже вони запитаються: а що ви робили під час війни? Так виходить, що одній людині на фронті мають допомогти 10 людей в тилу. Щоби той, хто на нулі, був у більшій безпеці. У нас стільки всього робиться: вчителі білизну шиють, сітки плетуть, багато різного. Звичайно, що це все робиться для перемоги, але ще більше для того, щоб потім зайти у клас і розповісти це дітям не з чиїхось слів, а зі свого досвіду. 

Illustration
Illustration

Подумалося про уроки від учителів, які бачили війну. Мабуть, вони також будуть дуже відрізнятися від того, як викладали раніше. Це дуже цікаве питання. І ми говоримо про це з хлопцями, коли у них є трошки часу. Прямо на фронті вони знімають відеоуроки, наприклад, для фізики — як працювати з тепловізором — які є режими, що він бачить. Це шикарні уроки, мені надсилають файли і я це все збираю. Також з уроків Захисту Вітчизни, усім зрозуміло, що те марширування, яке раніше проводили, абсолютно нікому не потрібно. Потрібні практичні уроки. Про те, як організувати свій побут, від гігієнічних речей до того, як собі окоп вирити правильно, щоб вціліти у ньому; як знайти воду на місцевості, де її немає; як щось запалити, якщо сірники намокли. Я думаю, що це будуть уроки з війни про життя. Це не про пафос. Це будуть мирні уроки, але практично орієнтовані. 

Illustration

Як зараз школи та вчителі готуються до нового навчального року? Як завжди, по-різному, як це й було під час ковіду. Хтось готується, а хтось ниє. З тих людей, яких я знаю, готуються. Зараз яка ситуація? Ті, хто активно сперечається і пишуть повно коментарів, насправді не готуються. Той, хто готується, робить уроки, які можна використовувати при будь-якому варіанті навчання. Звісно, має бути цифровий варіант. А там як уже вийде, так і будемо використовувати: дистанційно або наживо. Вдасться тим людям, які зрозуміли, що зараз дуже важливо саме адаптуватись, адже накидати негативних коментарів — найлегше. З’явився пост про онлайн — негативні коментарі. З’явився пост про офлайн — негативні коментарі. Але ж найбільше будуть писати ті люди, які нічого не роблять. А інші просто роблять і готуються, і все буде нормально. 

  • Illustration

    Людмила Булигіна
    вчителька інформатики у Політехнічному ліцеї НТУУ "КПІ", співзасновниця проєкту “Учитель іде в ЗСУ"


    Ми ж усі розуміємо, що першочергово — це безпека, потім усе інше. Ще хочу наголосити, що нічого такого зі шкільних предметів не існує, чого б не можна було потім наздогнати. І ніякого такого міфічного відставання не існує. Якщо ми не говоримо про перші-другі класи, де все йде трішки по-іншому, то будь-який шкільний рік можна при правильній організації пройти за 3 місяці. Якщо мати мотивацію вчитися. 

Як би ви порадили зорієнтуватися батькам, адже їм доводиться визначатися: якщо за кордоном, то де вчитися, якщо тут, то як це зорганізувати? Також оці коментарі за і проти, напевно, якраз батьків найбільше дезорієнтують. Чимало людей переймаються. Виходить так, що найбільш активні батьки в учнів до 5 класу, у старших класах трішки по-іншому. Щодо порад, то все досить просто. Життя дає шанс учитися за кордоном — його потрібно використовувати. Бо там будуть інші скіли, інша мова, і це варто вивчати, чим більше, тим краще. Я б порадила при можливості поєднувати з навчанням українською. Знайти доступний варіант і сказати дітям, що вони мають багато вчитися. Більше, ніж зазвичай. Так само як і дорослі зараз — працюють і воюють. І все. Ніяких маминих красунчиків, цей час пройшов. Навчання — це робота учнів. Найкращий варіант, де можна бачити обидва моменти, адже ніде не існує класного і поганого, завжди є різні варіанти. Щодо того, чи перейматися цим усім. Ми ж усі розуміємо, що першочергово — це безпека, потім усе інше. Ще хочу наголосити, що нічого такого зі шкільних предметів не існує, чого б не можна було потім наздогнати. І ніякого такого міфічного відставання не існує. Якщо ми не говоримо про перші-другі класи, де все йде трішки по-іншому, то будь-який шкільний рік можна при правильній організації пройти за 3 місяці. Якщо мати мотивацію вчитися. 

Illustration

Для педагогів також зараз є багато курсів. Зокрема, й EdPro проводить освітні курси для вчителів протягом літа, щоб вони підсилились у дистанційному навчанні. Розкажіть, як учителям поєднувати навчання, волонтерство, роботу? Тут дуже чітко потрібно проаналізувати: що дає ресурс? Те, що було до війни, зараз працює набагато гірше. Абсолютно не працюють відпустки. Я бачу, що відбувається із людьми, які вирішили, що у них відпустка. Через тиждень їм стає дуже погано. Бо волонтерство тепер — це наш ресурс.Якщо пригадати перші тижні… Більшість сиділа і думала, а що ж робити? Донатити на ЗСУ. Відправив гроші — стало легше. Знову страшно стало? Донатиш. Раз, два, три відправив, думаєш, що треба перестати боятися, бо гроші ж закінчуються :) Волонтерство — це не просто так. Знаєте, як зараз говорять: зустрілися 4 українці, 3 із них — волонтери. Ми це робимо для себе, щоб бути стабільним. На тих можливостях, які є. Плести сітки, донатити, поєднувати комунікаційно людей — у кожного своє. Мені здається, що кожен уже знайшов свою ниточку у волонтерстві, мені навіть не хочеться називати це допомогою. Це є нормою, яка тримає нас у стабільності. І ти для себе знаходиш власний алгоритм. Це як колесо життя, де все має бути. Ти дивишся, що потрібно зробити сьогодні, а де ти упускаєш. 

Illustration

Бачила у вашому дописі цитату: “За 5 місяців ми поділились на своїх, чужих і ніяких.” Розкажіть, які трансформації помітили у собі та людях поруч за цей час. Свої — це ті, що почали діяти. Треба розуміти, що складно усім. І своїм, і чужим, і ніяким. У своїх уже є певні вміння, і вони знають, що вони роблять. Вони уміють розрахувати свій ресурс. Знаєте, усю зарплату задонатити — це не є добре. Ми уже знаємо оці свої відсотки, розуміємо, хто і що може зробити. Тому ці алгоритми уже побудувалися. І нас усіх це все насправді об’єднало. Ви помітили, наскільки легко зараз говорити з людьми, з якими не потрібно продумувати, що говорити? Бо ти чітко знаєш, що можеш сказати все, що думаєш, бо це свій. Ми ж цим так само підтримуємо один одного. Так само із людьми, які мають якісь нереальні думки, це навіть може бути людина з вашого поверху чи під’їзду, хто говорить: краще б не стріляли, то Ірпінь був би цілим. Ти дивишся і такий: “Що? Це ви серйозно? До побачення!” І якщо людина так дійсно вважає, то краще й не бачитися і не спілкуватися. Ніякі… Це люди, які з певних причин, не мають досвіду, як комусь допомагати. І вони просто чекають на перемогу, нічого для цього не роблячи. Це нормальні люди, які будуть обирати пожаліти себе чи достатньо постити красиві патріотичні штучки. Я бачу, що люди хотіли б, але не вміють допомагати. Ми це побачили ще у 14-му році, і зрозуміли, що говорити з ними сенсу немає, краще показати, як можна діяти. Це люди, які звикли бути жертвою у своєму житті, тому вони не вміють самі проявитися. Але можуть приєднатися, якщо їх долучати. Адже ж буває, що люди дивляться і такі: може, ми з цими хочемо, а не з тими, хто сидить, ниє і нічого не робить. 

Illustration

Пані Людмило, розкажіть, як ви прийшли в освіту, адже ви тут маєте чудовий професійний досвід. І хто на вас найбільше вплинув, надихнув?
Я за освітою інженер (усміхається пані Людмила). В освіту потрапила у 1990-х. Тоді працювала в обчислювальному центрі на заводі, його закрили. Потрібно було швидко адаптуватися. З’явилася можливість попрацювати в освіті. Я створила приватний комп’ютерний клас, з цього все й почалося. Такий був захід без педагогічної освіти. Але моя мама була дуже сильним учителем математики. Моя бабуся була вчителькою, завучем школи, вона мала орден за вчительську роботу після війни, бо вона змогла підготувати хлопців, які повернулися з фронту за 2 місяці до вступу в педагогічний інститут Слов’янська. І це було дуже круто. Адже це було майже неможливо, на рівні фантастики.
Мій дід був учителем географії, його мобілізували на Чернігівщину, але “забули” дати зброю і все інше. Він загинув за два тижні на окопах, навіть не встиг повоювати. Тоді багатьох вчителів забрали зі Слов’янського району. Тому це дуже особисті історії. Мені здається, що багато хто із нас, воєнні історії в родині відтворює, але трошки виправляє. Це також і відповідь мені, чому саме допомога військовим зачепила мене, адже є багато різних варіантів сьогодні допомагати різним категоріям людей. Для мене чернігівські вчителі особливі, так вийшло. 

Illustration

Учителювання — це ж родинна традиція, ви у цьому також знайшли себе.Так, уже 25 років в освіті. Але не продовжилася у дітях традиція, хоча обоє уміють дуже гарно пояснювати. Старша донька викладає для дизайнерів. Якщо мені потрібна якась порада, я звертаюся до дітей, часто мені підказують. Тому учительські гени проявлені) 
До речі, у вас була нагода працювати з навчальною програмою Мозабук? Моя подруга готує уроки для Всеукраїнської Школи Онлайн з хімії й використовує матеріали з Мозабуку. Те, що я бачила, мені дуже сподобалося. Класні 3D-моделі. Думаю, що багато учителів це побачать на нових уроках і захочуть використовувати на своїх уроках.

Illustration

Кожен із нас чекає на перемогу, рухаючись у своєму ритмі, у своїй сфері. З яким побажання ви б звернулися до усіх зараз? Звичайно, що побажання перемоги України — це само собою першочергово. І по-друге, важливо розуміти, що фаза після перемоги називається словом “відновлення”. Це не повернення у мирне життя. Це відбудова усього і побудова за іншими принципами. І в освіті також. Освіта має стати більш чесною, бо ті моменти, які ми зараз бачимо, які нас інколи обурюють, інколи від цього нам буває дуже прикро. Мені здається, що усі хто повернеться з фронту, зможе внести величезну силу скрізь. Бо ми уже побачили, як працює пропаганда і які мінуси та наслідки цього. Люди, які не мають ні освіти, ні культури, взагалі нічого, нам усе це подавали та заставляли вірити у якийсь великий могучий російський язик. Та що він доброго зробив? А ми себе недооцінювали. Тільки зараз ми починаємо звільнятися від комплексу меншовартості. І ми бачимо наскільки ми сильні, наскільки ми обороняємо світове добро. Без пафосу, це дійсно місія. Зміниться усе у бік добра, розуму і хорошої освіти, над якою потрібно працювати кожному учасникові процесу.  

Illustration

Перша машина, яку готують відправляти на нуль учасники проєкту "Учитель в ЗСУ".