Людмила Таболіна про Мозабук, нейромодель Сковороди та 7 порад для освітян

Рубрика #theОсвітняки — тут історії від найкращих, хто творить сучасну освіту.

У гостях рубрики #theОсвітянки Людмила Таболіна — одна з 50 найкращих вчителів світу у 2023 році, фіналістка ТОП 10 Global Teacher Prize Ukraine, учителька української мови та літератури, учасниця багатьох освітніх подій, людина, яка має природний дар надихати інших. Захоплива розмова й заряд корисностей та добрих ідей знайдете гарантовано. Звісно, нам було дуже приємно дізнатися, з яким захопленням працюють вчителі з навчальною програмою Мозабук.
Людмило, що, наш погляд, є запорукою перемоги України, якої ми усі прагнемо й до неї рухаємося?Запорукою перемоги України, на мою думку, є максимальна згуртованість, єдність, комунікація зі світом та залученість кожної людини — мінімальна й максимальна. І тоді кожен і кожна на своєму місці маленькими кроками вплине на те, що нам надаватимуть зброю, про нас будуть говорити, — допоки не закінчиться війна, ця тема має бути найбільш актуальною і для нас, і у світі. 

Розкажіть, як світова вчительська спільнота впливає на теперішню ситуацію з війною в Україні? Ви мали можливість спілкуватися із багатьма колегами з різних країн світу…Під час освітньої тижневої подорожі у Париж у складі делегації з України, де були як педагоги, так і представники різних потужних освітніх організацій, ми мали змогу відвідувати французькі заклади освіти напередодні премії Global Teacher Prize та після неї. У сам момент нагородження та зараз в онлайн-режимі у створених чатах ми маємо потужне спілкування й підтримку вчительської спільноти світу. Під час церемонії на зустрічі з ТОП 10 та ТОП 50 учителів світу я розмовляла з колегами, й усі вони знають про ситуацію в Україні. Нас підтримували, обіймали, говорили слова вдячності. Ми всі є амбасадорами премії, підтримуємо спілкування у чатах, де розповідаємо, що відбувається в Україні… Ділимося і хорошим, і проблемними ситуаціями — це нормально. Ще важлива сама атмосфера у штаб-квартирі ЮНЕСКО, де саме в той час відбувалася 42 сесія Генеральної Асамблеї з виступами світових лідерів онлайн та в офлайні. Ми зайшли в цю залу з прапорами і табличками із назвами різних країн світу, де на почесному місці була також Україна. Це вражало.І те, що обрали двох вчителів саме української мови, дуже показовий факт. Ніхто не хоче применшити роль вчителів інших дисциплін. Я навпаки кажу дітям, що в школі не буває непотрібних предметів. Але для мене цей вибір свідчить про прийняття світом саме українського контенту, мови, літератури, культури, ідентичності. І ще такий показовий момент.

Людмила Таболіна, блог Едпро

У штаб-квартирі відкрили мурал з портретом дівчинки в українських кольорах, там стояли прапори ЮНЕСКО та України. Це таке місце свободи й підтримки — люди підходили, фотографувалися. Для мене це деталі великого пазла, як світова спільнота вчителів підтримує нас. Усе, що ми робимо, їм відоме. Я вважаю, що впливає й те, що наші колеги перебувають за кордоном і не припиняють говорити про війну. І ось ми бачимо, як ваше перше запитання пов’язане із другим. Ми усі продовжуємо відстоювати свою країну.

Людмила Таболіна, блог Едпро

Як ви сприйняли визнання, що ви серед найкращих 50 вчителів світу, що це для вас означає? Не скажу, що це очікувано, такого не було. Якогось вау-ефекту не відчула, й не скажу, що прагнула цього. Уже після оголошення та всього цього буму роздумувала, що маю букет квітів, ніяких вечірок чи святкувань. Це найпотужніша подія, яка відбулася у моєму житті. Чотири роки тому це була ТОП 10 у премії Global Teacher Prize Ukraine. Звісно зараз — це найвища планка, яку я досягла. Коли оголосили ТОП 50 Global Teacher Prize, я була на уроці, дізналася про це після його завершення. Не святкувала, мабуть, події в Україні наклали свій відбиток, а можливо щоденна робота, яка все-таки поглинає дуже багато часу, не залишила місця на інше. Привітань було дуже багато — тисячі. Почесно, що чимало ЗМІ різного формату звернули увагу. Багатьох каналів я навіть не знала. Приємною була така велика увага. Від цієї відзнаки були дуже гарні відчуття польоту та визнання навіть не вчительської роботи, а саме місії поширення й популяризації української мови, адже оцінювали не лише роботу педагога, а його ширшу діяльність та вихід за межі уроку, класу, знаю, що на це дуже зважали.

Людмило, як ви зараз відчуваєте й окреслюєте свою діяльність, адже ви працюєте учителем та навчаєте колег й берете участь у різноманітних подіях. Соціальних ролей у мене багато, колись на одному із тренінгів прописувала їх. Я спостерегла, що мені добре вдається не тільки навчати дітей, а й, за відгуками моїх колег та засновників нашої школи, навчати дорослих. Не в сенсі повчати когось, бо дорослі, а тим паче вчителі, не дуже люблять, коли їх повчають, виправляють. Йдеться про те, щоб ділитися досвідом. А ще наша засновниця пані Владислава Бандурко каже: “Знаєш, чим ти займаєшся? Ти ж не тільки навчаєш, ти ходиш і надихаєш усіх довкола.” Навіть не знаю, як це вдається, можливо, простотою та посмішкою. Для мене усі люди — рівні. Я можу обійнятися з міністром освіти чи Тетяною Вакуленко і тут же обійняти когось із дітей, працівників школи. До речі, вплив на спільноту — одна з важливих умов подання як на українську премію Global Teacher Prize, так і на світову. А вплив на дітей не обмежується якимись олімпіадами, конкурсами чи високими показниками ЗНО або НМТ, а саме вихованням громадян світу. Це всі компетентності, які потрібні дитині — читацька, математична, природнича, критичне мислення, дослідницька, отримання життєвого досвіду. Зараз наші діти отримують незвичайний досвід життя у час війни. Можливо, це не дуже стосується запитання, але пригадався недавній приклад. У нас була тема — книга моєї родини. І навіть така здавалося б звичайна тема може стати тригером, бо люди тікали під час війни зі своїх домівок. Іноді в тому рюкзачку в людей залишалися тільки документи та книжка… і все. Книжечка стає символом родини. Тому вплив на спільноту та учнівство зараз справді колосальний. Я намагаюся це поєднувати. У будні дні в мене уроки до 14:00, а ввечері та на вихідних — це як друга половинка життя з тренінгами, зустрічами та різноманітними проєктами для освітян. На це зараз є дуже великий запит. Намагаюся будувати ті місточки, щоб не було таких розривів між учнями різних місцевостей та шкіл. Тому зараз моя діяльність така подвійна. 

Людмила Таболіна, блог Едпро

Тому щирість, толерантне ставлення і підтримка — надзвичайно важливі для того, аби відбувалося успішне засвоєння знань. Бо ми навчаємося кожну хвилинку, чи ми у класі, чи ми в укритті.

Людмила Таболіна

Розкажіть, хто вплинув на формування вашої особистості? Я була домашньою дитиною, вже у підлітковому віці стала більш пробивною. Виросла у зросійщеному регіоні, я родом із Харкова. На жаль, вплив російської мови був потужним. Мабуть, десь з 9-го класу я хотіла стати педагогом, обирала між напрямками біологія, філологія, географія. У мене мама — вчителька. Бути нерозумним у родині було непрестижно. Моя мама має енциклопедичні знання, вона дуже розумна. Коли ми дивилися різні передачі, типу «Брейн-ринг», то мама знала відповіді на всі запитання. І для мене важливість розуму, кмітливості, знань з різних галузей — це круто. Застосовую це на уроках. Ось ми вивчали іменники, які вживаються тільки у множині. Без знань географії я не можу надати дітям гарних прикладів, бо штани чи окуляри — це банально, але Гімалаї, Анди, Карпати, Кордильєри — це вже круто. А ще запитатися, на якому континенті, показати на карті… Це якраз про розвиток дитячих компетентностей.

  • Людмила Таболіна, блог Едпро

    Людмила ТаболінаУчитель української мови та літератури, фіналістка ТОП 10 Global Teacher Prize Ukraine та ТОП 50 Global Teacher Prize.

    Виховання з популяризації знань та читання — це сімейне. Пам’ятаю, що на літніх канікулах я дуже багато читала з класики: Жуль Верн, Джейн Ейр… Наскільки любила читати, що могла якийсь великий твір до уроку прочитати за ніч.  Наприкінці школи на мене вплинули саме вчителі. Наша вчителька української мови, пані Надія, була дуже крутим спеціалістом. Я зараз це дуже добре розумію, бо до нас завжди хтось приходив, а ми були такими піддослідними “кролями”. Спеціально клас нічого не готував, але на наші уроки приходили подивитися люди, й мені зрозуміло, як фахово готувалася вчителька, що так багато уроків були відкритими й показовими.  Вступила я у класичний університет ім. Каразіна на філологію, це якраз був кінець 90-х і я, дивлячись на ситуацію з обладнанням у школах, все ж не обрала природничих напрямків. Вибрала саме українську філологію, багатьох це здивувало. Здається, саме з тим потоком, де я навчалася, на українську філологію прийшло більше людей навчатися, ніж на російську, яка до цього часу переважала. Тому я можу сказати, що я формувалася під впливом домашнього виховання, зокрема мами, далі вчителів і викладачів у виші. До речі, досі підтримую дуже тісний зв’язок з університетом Каразіна. Коли працювала у Харкові, водила учнів на різні заходи, а зараз мене запрошують виступати онлайн перед молодими фахівцями. 

Людмило, ви постійно навчаєтеся? У мене є така історія про самоосвіту:) Проводила влітку співбесіди з молодими колегами, які подавалися на різні вакансії. Прийшла 20-річна дівчина розумна, класна. І я запитала: “Як ви можете підвищити свою кваліфікацію?” Вона відповіла: “Ніяк, у мене все з цим добре. Я на піку.” Я так дивлюся на неї: “В сенсі?” І я розумію, що я зовсім не “на піку” :)))) З одного боку я була вражена відповіддю, а з іншого боку подумала: “Мені би твою самооцінку.” Дуже сміялася тоді. Раніше дуже хотіла другу вищу освіту здобути, але це б у мене зайняло дуже багато часу, і в якомусь сенсі чимала кількість різноманітних курсів та навчань, підвищення кваліфікації мені це замінили. Тепер стільки сертифікатів, що можна весь екватор ними обклеїти. 

Людмила Таболіна, блог Едпро

Як ви відчуваєте свою взаємодію з учнями та вплив на дітей? Пригадала торішній випадок… На уроці з повторення лексики та вивчення лексичних помилок пояснювала, що не можна вживати “свої власні думки”, потрібно вибирати один з варіантів: свої думки, власні думки чи просто думки. Через певний час під час заняття сказала “свої власні…” І 6-класник Костя мені одразу зауважив: “Пані Людмило, ви ж казали, що не можна казати “свої власні”. Я зупинилася, не всі навіть увагу звернули, що хлопчик сказав, якраз була біля дошки й розповідала щось. “Костику, дякую тобі,” — я тепер знаю, що ти й сам не будеш припускатися цієї помилки, а по-друге, ти стежиш за тим, що говорять люди довкола тебе. Мені було так приємно, що учні уважні. Також люблю, коли діти розповідають, що вони читали, які фільми дивилися. Мені радили подивитися фільм про Наполеона. З 6-класниками обговорювали постери кіно, і дитина, розповідаючи про фільм, проаналізувала, що там з реальних подій, а що вигадане. Вважаю, що наші діти дуже круті.Щодо взаємодії з дітьми, то насамперед спрацьовує моя щирість. До речі, я народилася 3-го грудня, як Григорій Сковорода. Він також мій земляк. Наталка Рудніцька, моя колега, сказала: “3 грудня народжуються мудрі люди :)” У мене багато спільного зі Сковородою — любов до мандрівок, філологія, Харків. Коли у нас ці теми на уроках, то мене не зупинити. Сковорода для мене як тотемна особистість.
Є таке означення як нейромодель.Ось вам і заголовок для статті :) Нейромодель Сковороди — це дуже круто. Він також дуже любив Харківщину. І місце сили Сковороди у Харкові. Усіх, хто навіть на кілька годин у місто приїжджав, я водила показати оце місце сили між трьох церков у центрі міста, де він любив бувати. Викладач, педагог, філософ, мандрівник… Я у чомусь дотична до нього. І принцип Сковороди “учив, як жив, а жив, як навчав” намагаюся наслідувати максимально.  Діти потребують, щоб поважали їхню індивідуальність. Ми дорослі уже самоствердилися у цьому світі, а діти можуть соромитися, боятися помилок, це їм заважає навчатися. Наша задача — цінувати, поважати, підтримувати, надихати дітей, звісно, що навчати. У дітей зараз багато викликів, вони погано сплять, тривожаться, у них можуть бути різні умови життя, відповідно, діти не дуже добре читають. У мене був учень, який постійно навчався лише онлайн і прийшов у 5-й клас, а писати не вміє. Йому ніхто не поставив руку. І коли дитина робить 50 помилок у диктанті, й пише на низькому рівні, а потім робить 20 помилок — це ж також вважають низьким рівнем, але для дитини це колосальний прогрес! І ось саме в такий момент дуже варто підтримати дитину. Бо мінімальні перемоги дуже важливі на шляху навчання. Тому щирість, толерантне ставлення і підтримка — надзвичайно потрібні для того, аби відбувалося успішне засвоєння знань. Бо ми навчаємося кожну хвилинку, чи ми у класі, чи ми в укритті. У нас є в Ліцеї Educator проводять консультації, додаткові заняття після уроків, де повторюємо правопис, дискутуємо. 

урок з Мозабук, Людмила Таболіна, блог Едпро

У програмі Мозабук багато матеріалу, що допомагає розвитку абстрактного мислення. Усе, що я не можу обмалювати словами, учням краще побачити, ніж слухати мене 10 разів. Ми зупиняємося, переглядаємо 3D, ділимося думками. З нашої школи колеги в чатах або в учительській також діляться відгуками про Мозабук, бачу, що користуються. 

Людмила Таболіна

Чи була у вас нагода попрацювати, чи чути відгуки про навчальну програму Мозабук або інтерактивні панелі Едпро? Що про це кажуть українські вчителі?Звісно. Вперше про навчальну програму я дізналася на одній із зустрічей з EdCamp, також я була на майстерці пані Вікторії Косик. Попередній рік і зараз я працюю з Мозабук та інтерактивними панелями, не на всіх уроках, але таких занять провела чимало.Пригадалося, як ми вивчали давньогрецькі міфи восени. Мені дуже сподобалися матеріали в Мозабук з міфами про Прометея та Геракла, а ось учням дуже сподобався міф про Дедала та Ікара. У 3D дуже гарно зображені острів, море. Показано, як збирають крила, а потім і велич польоту. І це ніяк не розкажеш так, як можна побачити, — ось люди вирвалися з полону й летять. У цій сцені можна подивитися на географічне розташування острова, підготовку до польоту, будівництво крил, далі можна розглянути настанови про те, як летіти — не наближатися близько до сонця, не опускатися до води. Діти не могли відірватися. Ми ще дискутували, чому Дедал вирішив летіти попереду й не зробив вчасно зауваження Ікарові. Ми тут компетенцію розвитку критичного мислення розвивали, бо обговорювали з позиції, як летить зграя, коли попереду найсильніший птах направляє усіх. Діти думали, чи був би шанс в Ікара, якби він летів поруч з батьком. Ми розглядали конструкцію крил, намагалися визначити, чи було би можливим взяти з собою запасні крила, чи під час польоту один із летунів міг би врятувати іншого. Ми прийшли до висновку: як би вони не летіли, неможливо під час польоту допомогти один одному, бо руки обмежені конструкцією крил. Це була дуже цікава дискусія. І кінцева сцена в 3D, коли ми дивилися на це пір’я і кола на воді, — вражала.У програмі Мозабук багато матеріалу, що допомагає розвитку абстрактного мислення. Усе, що я не можу обмалювати словами, учням краще побачити, ніж слухати мене 10 разів. Ми зупиняємося, переглядаємо 3D, ділимося думками. З нашої школи колеги в чатах або в учительській також діляться відгуками про Мозабук, бачу, що користуються. 

Людмила Таболіна, блог Едпро

Що б ви порадили колегам зі свого досвіду у знаходженні балансу в застосуванні різних програм, постійному саморозвитку й навчанню, намаганню встигати за технічним прогресом та зуміти дати якісний контакт та контент одночасно? До речі, ми з дітьми нещодавно писали контрольні роботи, де необхідно було написати п'ять порад таким людям, як Скрудж з “Різдвяної пісня в прозі” Чарльза Діккенса. Тож тут також потрібно зробити добірку гарних порад.По-перше, не боятися заявляти про себе. У хорошому сенсі. Навіть якщо це хтось й може вважати самопіаром. Учительство — це масова професія, і я продовжу думку Тетяни Вакуленко, що вигадувати щоразу щось нове — дуже складно кожному та кожній.І моя друга порада: не замикатися у своїй бульбашці, підтримувати ідеї одне одного, навіть якщо вони здаються досить простими чи банальними. У нас є чат перемог: вдався урок, ми поволонтерили, діти розв’язали складне завдання, запросили гостей на урок або, наприклад, наліпили на Андріївських вечорницях вареників. Бо хто, як не ми, впливаємо на контент, який пишуть про школу?По-третє, варто ділитися наробками. Знаю сама, коли я тільки починала, то у нас були класні вчителі-методисти, професіонали, але вони не хотіли зі мною нічим ділитися. І зараз ми з Владиславом Штегельським у межах нашого менторського проєкту ходимо до студентів, то часто чуємо, що не готові освітяни ділитися, бояться конкурентів. Важливо приймати ідеї інших та користуватися усім, що доступне. Не вигадувати щоразу велосипед, а використовувати або по-своєму трансформувати. Інколи я також роблю дописи, й мені залишають коментарі, що цю тему уже вивчили, але ідеї збирають і використовують або наступного року, або для вивчення тих творів, де це буде дотично. Ідея є на поверхні, я її трансформувала і застосувала — і ось вона й запрацювала. Сьогодні на зустрічі пані Тетяна Вакуленко розповідала, що вчителям не вистачає такої коробки дієвих інструментів для проведення уроків. Четверта порада — популяризувати свою професію доступними способами. Розповідати про свої перемоги, участь у подіях, історії своїх учнів чи колег, що відбувається у школі, місті, залучати до цього батьків. Навіть свій похід у театр у вихідний день можна описати, а якщо це була рекомендація дитини з 7-го класу, - про це також варто сказати. П’ята порада: не припиняти саморозвиток. Якщо ви досконало знаєте методику викладання свого предмета, тоді вправляйтеся із застосуванням штучного інтелекту. Якщо розумієтеся на застосунках та опанували різні текстові й графічні компетенції, вивчайте програму Мозабук. Далі ви вже можете робити власні зошити уроків у цій програмі. Нещодавно колега показував мені свій зошит-презентацію. Видрукував файл з Мозабук для мене, показував із захопленням, як він готується в Мозабук і які круті уроки робить. Шоста порада — нам важливе педагогічне партнерство. Конкурувати й закриватися одне від одного — це совкові наративи. Ось ми бачимо, як школи організовують різні заходи, щоб їх відвідували інші вчителі з різних шкіл. І наша школа зараз партнериться з усіма, знаходимо час та можливості. І на завершення сьома порада — це берегти себе. Мені це не завжди вдається:) Ось тут мені скажуть: “Наговорила, а сама не виконує”. Я ось собі думаю, що освітянські зустрічі — це для мене також певний вид розвантаження. Я не можу довго відпочивати, а для когось саме це потрібно. Нам допомагають подорожі, час з друзями та рідними, цікаві книги чи нові застосунки, час на себе. Люди в різний спосіб бережуть свої сили. Так накопичується та акумулюється енергія для якихось наступних викликів чи великих сходинок в житті.