Дякуємо за підписку!
Ми надішлемо вам оновлення сайту листом
Рубрика #theОсвітняки — тут історії від найкращих, хто творить сучасну освіту.
У гостях рубрики #theОсвітянки Людмила Таболіна — одна з 50 найкращих вчителів світу у 2023 році, фіналістка ТОП 10 Global Teacher Prize Ukraine, учителька української мови та літератури, учасниця багатьох освітніх подій, людина, яка має природний дар надихати інших. Захоплива розмова й заряд корисностей та добрих ідей знайдете гарантовано. Звісно, нам було дуже приємно дізнатися, з яким захопленням працюють вчителі з навчальною програмою Мозабук.
Людмило, що, наш погляд, є запорукою перемоги України, якої ми усі прагнемо й до неї рухаємося?Запорукою перемоги України, на мою думку, є максимальна згуртованість, єдність, комунікація зі світом та залученість кожної людини — мінімальна й максимальна. І тоді кожен і кожна на своєму місці маленькими кроками вплине на те, що нам надаватимуть зброю, про нас будуть говорити, — допоки не закінчиться війна, ця тема має бути найбільш актуальною і для нас, і у світі.
Розкажіть, як світова вчительська спільнота впливає на теперішню ситуацію з війною в Україні? Ви мали можливість спілкуватися із багатьма колегами з різних країн світу…Під час освітньої тижневої подорожі у Париж у складі делегації з України, де були як педагоги, так і представники різних потужних освітніх організацій, ми мали змогу відвідувати французькі заклади освіти напередодні премії Global Teacher Prize та після неї. У сам момент нагородження та зараз в онлайн-режимі у створених чатах ми маємо потужне спілкування й підтримку вчительської спільноти світу. Під час церемонії на зустрічі з ТОП 10 та ТОП 50 учителів світу я розмовляла з колегами, й усі вони знають про ситуацію в Україні. Нас підтримували, обіймали, говорили слова вдячності. Ми всі є амбасадорами премії, підтримуємо спілкування у чатах, де розповідаємо, що відбувається в Україні… Ділимося і хорошим, і проблемними ситуаціями — це нормально. Ще важлива сама атмосфера у штаб-квартирі ЮНЕСКО, де саме в той час відбувалася 42 сесія Генеральної Асамблеї з виступами світових лідерів онлайн та в офлайні. Ми зайшли в цю залу з прапорами і табличками із назвами різних країн світу, де на почесному місці була також Україна. Це вражало.І те, що обрали двох вчителів саме української мови, дуже показовий факт. Ніхто не хоче применшити роль вчителів інших дисциплін. Я навпаки кажу дітям, що в школі не буває непотрібних предметів. Але для мене цей вибір свідчить про прийняття світом саме українського контенту, мови, літератури, культури, ідентичності. І ще такий показовий момент.
У штаб-квартирі відкрили мурал з портретом дівчинки в українських кольорах, там стояли прапори ЮНЕСКО та України. Це таке місце свободи й підтримки — люди підходили, фотографувалися. Для мене це деталі великого пазла, як світова спільнота вчителів підтримує нас. Усе, що ми робимо, їм відоме. Я вважаю, що впливає й те, що наші колеги перебувають за кордоном і не припиняють говорити про війну. І ось ми бачимо, як ваше перше запитання пов’язане із другим. Ми усі продовжуємо відстоювати свою країну.
Як ви сприйняли визнання, що ви серед найкращих 50 вчителів світу, що це для вас означає? Не скажу, що це очікувано, такого не було. Якогось вау-ефекту не відчула, й не скажу, що прагнула цього. Уже після оголошення та всього цього буму роздумувала, що маю букет квітів, ніяких вечірок чи святкувань. Це найпотужніша подія, яка відбулася у моєму житті. Чотири роки тому це була ТОП 10 у премії Global Teacher Prize Ukraine. Звісно зараз — це найвища планка, яку я досягла. Коли оголосили ТОП 50 Global Teacher Prize, я була на уроці, дізналася про це після його завершення. Не святкувала, мабуть, події в Україні наклали свій відбиток, а можливо щоденна робота, яка все-таки поглинає дуже багато часу, не залишила місця на інше. Привітань було дуже багато — тисячі. Почесно, що чимало ЗМІ різного формату звернули увагу. Багатьох каналів я навіть не знала. Приємною була така велика увага. Від цієї відзнаки були дуже гарні відчуття польоту та визнання навіть не вчительської роботи, а саме місії поширення й популяризації української мови, адже оцінювали не лише роботу педагога, а його ширшу діяльність та вихід за межі уроку, класу, знаю, що на це дуже зважали.
Людмило, як ви зараз відчуваєте й окреслюєте свою діяльність, адже ви працюєте учителем та навчаєте колег й берете участь у різноманітних подіях. Соціальних ролей у мене багато, колись на одному із тренінгів прописувала їх. Я спостерегла, що мені добре вдається не тільки навчати дітей, а й, за відгуками моїх колег та засновників нашої школи, навчати дорослих. Не в сенсі повчати когось, бо дорослі, а тим паче вчителі, не дуже люблять, коли їх повчають, виправляють. Йдеться про те, щоб ділитися досвідом. А ще наша засновниця пані Владислава Бандурко каже: “Знаєш, чим ти займаєшся? Ти ж не тільки навчаєш, ти ходиш і надихаєш усіх довкола.” Навіть не знаю, як це вдається, можливо, простотою та посмішкою. Для мене усі люди — рівні. Я можу обійнятися з міністром освіти чи Тетяною Вакуленко і тут же обійняти когось із дітей, працівників школи. До речі, вплив на спільноту — одна з важливих умов подання як на українську премію Global Teacher Prize, так і на світову. А вплив на дітей не обмежується якимись олімпіадами, конкурсами чи високими показниками ЗНО або НМТ, а саме вихованням громадян світу. Це всі компетентності, які потрібні дитині — читацька, математична, природнича, критичне мислення, дослідницька, отримання життєвого досвіду. Зараз наші діти отримують незвичайний досвід життя у час війни. Можливо, це не дуже стосується запитання, але пригадався недавній приклад. У нас була тема — книга моєї родини. І навіть така здавалося б звичайна тема може стати тригером, бо люди тікали під час війни зі своїх домівок. Іноді в тому рюкзачку в людей залишалися тільки документи та книжка… і все. Книжечка стає символом родини. Тому вплив на спільноту та учнівство зараз справді колосальний. Я намагаюся це поєднувати. У будні дні в мене уроки до 14:00, а ввечері та на вихідних — це як друга половинка життя з тренінгами, зустрічами та різноманітними проєктами для освітян. На це зараз є дуже великий запит. Намагаюся будувати ті місточки, щоб не було таких розривів між учнями різних місцевостей та шкіл. Тому зараз моя діяльність така подвійна.
Тому щирість, толерантне ставлення і підтримка — надзвичайно важливі для того, аби відбувалося успішне засвоєння знань. Бо ми навчаємося кожну хвилинку, чи ми у класі, чи ми в укритті.
Людмила Таболіна
Розкажіть, хто вплинув на формування вашої особистості? Я була домашньою дитиною, вже у підлітковому віці стала більш пробивною. Виросла у зросійщеному регіоні, я родом із Харкова. На жаль, вплив російської мови був потужним. Мабуть, десь з 9-го класу я хотіла стати педагогом, обирала між напрямками біологія, філологія, географія. У мене мама — вчителька. Бути нерозумним у родині було непрестижно. Моя мама має енциклопедичні знання, вона дуже розумна. Коли ми дивилися різні передачі, типу «Брейн-ринг», то мама знала відповіді на всі запитання. І для мене важливість розуму, кмітливості, знань з різних галузей — це круто. Застосовую це на уроках. Ось ми вивчали іменники, які вживаються тільки у множині. Без знань географії я не можу надати дітям гарних прикладів, бо штани чи окуляри — це банально, але Гімалаї, Анди, Карпати, Кордильєри — це вже круто. А ще запитатися, на якому континенті, показати на карті… Це якраз про розвиток дитячих компетентностей.
Людмила ТаболінаУчитель української мови та літератури, фіналістка ТОП 10 Global Teacher Prize Ukraine та ТОП 50 Global Teacher Prize.
Виховання з популяризації знань та читання — це сімейне. Пам’ятаю, що на літніх канікулах я дуже багато читала з класики: Жуль Верн, Джейн Ейр… Наскільки любила читати, що могла якийсь великий твір до уроку прочитати за ніч. Наприкінці школи на мене вплинули саме вчителі. Наша вчителька української мови, пані Надія, була дуже крутим спеціалістом. Я зараз це дуже добре розумію, бо до нас завжди хтось приходив, а ми були такими піддослідними “кролями”. Спеціально клас нічого не готував, але на наші уроки приходили подивитися люди, й мені зрозуміло, як фахово готувалася вчителька, що так багато уроків були відкритими й показовими. Вступила я у класичний університет ім. Каразіна на філологію, це якраз був кінець 90-х і я, дивлячись на ситуацію з обладнанням у школах, все ж не обрала природничих напрямків. Вибрала саме українську філологію, багатьох це здивувало. Здається, саме з тим потоком, де я навчалася, на українську філологію прийшло більше людей навчатися, ніж на російську, яка до цього часу переважала. Тому я можу сказати, що я формувалася під впливом домашнього виховання, зокрема мами, далі вчителів і викладачів у виші. До речі, досі підтримую дуже тісний зв’язок з університетом Каразіна. Коли працювала у Харкові, водила учнів на різні заходи, а зараз мене запрошують виступати онлайн перед молодими фахівцями.