Наталія Зима: "У нас немає негативних оцінок. Погані оцінки — в дорослих у голові!"

Людина, з якою завжди хочеться спілкуватися:) Де б не зустрілися з Наталею Зимою, зав’язується розмова. Вчителька хімії ліцею м. Хмельницького імені Артема Мазура, фіналіст Global Teacher Prize Ukraine 2020, координаторка проєкту «Школа Здорового глуЗду», цікава співрозмовниця і натхненниця для багатьох колег і учнів не випадково стала першою у рубриці #theОсвітянки. Розпочинаємо серію публікацій про жінок у сфері освіти. Дізнаємося, чому вони обирають навчати або працювати у сфері освіти. Що стоїть за важливим вибором? Лаконічно й сильно. Як у житті.
Пані Наталю, чому хімія, чому бути вчителем, чому STEM? Складне запитання. У школі подобались і досить легко давались всі предмети природничо-математичного циклу. Фізика, хімія і математика дуже довго йшли пліч-о-пліч. Але якщо вчитель фізики та вчителька математики підтримували та заохочували, то вчителька хімії спочатку не повірила в мене. І тут ввімкнувся характер: як це я не зможу? Занурилась глибше в предмет і пропала) Хімія – це магія і наука, краса і точність, прогнозованість і відкриття. Тому – університет ім. Т.Шевченка, хімічний факультет, у дипломі – хімік, викладач. Робота в науково-дослідницькому інституті, серйозна наука... Завжди думала, що викладач, а тим більше вчитель, – це точно не про мене, але правильні шляхи завжди приводять нас в правильні місця. Я щаслива бути вчителькою, адже школа – місце концентрації ідей, емоцій та, власне, життя. STEM – це окрема історія. На мою думку, вивчення хімії саме STEMом і є. Якщо вчитель/ка вивчає з учнівством основи науки хімії, а не «викладає шкільний предмет хімію», то він/вона – автоматично в STEM.

Як ви розумієте філософію STEM-освіти? Для мене STEM – це інтеграція та цілісність наукової картини світу, а це точно хімія. Знаєте, я обожнюю Всеукраїнський турнір юних хіміків як приклад справжнього STEMу. Працюю у звичайній школі, у невеликому місті, бо Хмельницький — маленьке місто, і ми щороку з дітьми беремо участь в цьому турнірі, тому що це їм дає багато для розвитку. Так, нам усім хочеться перемагати, але варто розуміти, що ми виносимо після участі. Скажімо, завдання турніру — це про створення STEM-проєкту — тут хімія, фізика, біологія, вміння шукати інформацію, аналізувати її та фільтрувати. Усі задачі мають неоднозначні розв’язки. Там оцінюється науковість, вміння презентувати роботу, володіння матеріалом, уміння працювати в незвичних ситуаціях. Діти порівнюють, вчаться критично оцінювати себе. Але вони завжди виносять власний досвід. Вони вчаться говорити. Торік наймолодший учасник, 8-класник, не знав, як загуглити інформацію, бо у нього не було такої потреби. Минуло пів року. І йому вже не потрібно розповідати, де шукати інформацію. Варто розуміти, що такі проєкти, як, скажімо, на конкурсі #SuperUrok — це насамперед робота над собою і це творча робота. Ви бачите STEM так, я бачу STEM по-своєму. Ми розуміємо, що має бути в STEMi, але кожна робота вийде іншою. І те, що ми сприймаємо як STEM, не є таким у широкому розумінні. Ми входимо в STEM-освіту. У нас в основному STEM асоціюється з 3D-принтером та робототехнікою. Але це інтеграція і того, що робиш, і обраховуєш, продумуєш. У вчителів не вистачає досвіду саме в STEM. Вони бачать картинку. Часто ми працюємо з візуалом, який перекладений і перероблений уже багато разів. Треба шукати сучасні зразки й матеріали. Бо ми завжди наздоганяємо. 

Бачите зацікавлення колег у проведенні STEM і STEAM-проєктів?Однозначно, що є зацікавлення. По-перше, коли ти працюєш над такими проєктами, у тебе формується спільнота зацікавлених. Іншим стає цікаво, що ж вони там таке роблять? І от коли Василь з паралельного класу виграє у конкурсі, то збільшується зацікавлення загалом. Всі активності позаурочні в школі мають бути важливіші, ніж уроки. І я бачу, що на уроках легше працювати з дітьми, які волонтерять, активні в різних заняттях. Вони гуртуються, доповнюють один одного і максимально застосовують те, що вивчили в школі. Коли до мене приходять діти у 7-й клас, я бачу, що вони навчилися працювати суто за зразком. Дайте мені приклад — я вам це зроблю. А ми повинні у дітей розвивати логіку, вміння мислити. Мені хочеться, щоб школа стала територією формування мислення, а не відтворення роботи… За останні 20 років ми маємо колосальні зміни у всьому, майже усі дорослі не встигають, і вчителі не встигають, і діти не встигають. Ми кажемо, що вони народилися з гаджетами, але це не означає, що вони знають увесь технічний потенціал своїх гаджетів. Усьому потрібно навчати. І дуже класно, що EdPro дає можливість вчителю підтягнути себе. Тоді він зможе підтягнути дітей. Учитель, який хоча б раз щось таке зробив, йде далі й далі.

Знаєте, на що відгукуються діти? Діти хочуть бачити живих людей, а не вчителів на постаменті. Вони дуже чутливі до щирості. У цьому потоці інформації я не можу сказати, що я знаю все. Я навіть за усіма новинками з хімії не встигаю зреагувати. І про це важливо говорити дітям. Вони не повинні думати, що все, що вони вивчили у школі, це єдино правильно.

Світ і знання також постійно змінюються. Я жива людина, я можу помилятися і я повинна визнавати це. Тоді й діти будуть розуміти, що помилятися — нормально. А ще треба давати навантаження і собі, і дітям. Є класи, з якими ти йдеш чітко за програмою. А є класи, де ти бачиш, що дітям цього мало. І ти можеш дати їм більше. Зараз я буду говорити дуже крамольні речі. Школа — це не місце, де ти можеш навчити когось. Навчаються самі! І я дуже часто говорю дітям: у нас немає негативних оцінок. Погані оцінки — в дорослих у голові! У нас є рівень навчальних досягнень. Як хочу, так і досягаю. Я постійно намагаюся про це говорити, але батьки цього не чують. Те, що на українській дитина досягає 12, а на хімії — 5 балів, не означає що вона стає гіршою людиною. У мене є дуже слабенькі в плані знань діти, тому що й у родині в них ніхто не вчиться. Не можна прирівнювати поняття людина та учень. Більшість дітей взагалі ходять до школи, тому що батьки так сказали. Зараз є дуже багато варіантів: дистанційне навчання, екстернат, приватні, державні школи. Але батьки бояться щось змінювати, вони роблять так, як звикли. 
Рубрика #theОсвітянки. У сфері освіти працює дуже багато жінок. І вони точно мають чим поділитися з батьківською та освітянською спільнотою. На актуальні теми спілкуємося з освітянками — саме Тими, хто професіонали у цій сфері та знає не тільки про вершину айсберга, а й усі підводні камені. Приємно дізнатися, які вони люди, що люблять, чим живуть. Живі думки, важливі питання, наболіле і чудовий досвід, яким так хочеться поділитися... Нова рубрика для широкого кола читачів. Автор ідеї: cпівзасновниця компанії EdPro Наталя Табачин. 
Компанія EdPro — український виробник обладнання для освіти, зокрема інтерактивних панелей EdPro, набору для проведення лабораторних та демонстраційних робіт з курсу електрики та магнетизму в школах Amperia EdPro, дистриб’ютор 3D-принтерів Snapmaker та програмного забезпечення mozaBook, видавець інтерактивних книг та методичних посібників. EdPro — щасливі люди, команда професіоналів. З нами — надійно!