Оксана Стоєцька: “Освіта — це найпрекрасніше, що можна зараз робити.”

#theОсвітянки

Проведення першої Всеукраїнської олімпіади з робототехніки у 2009 році, підтримка освітніх фестивалів, чемпіонатів, конкурсів, партнерство з LEGO Education, розбудова STEM в Україні протягом тривалого часу, використання новітніх навчальних програм у школі, створення власного внутрішнього неформального університету для вчителів… Це все в Україні драйвить засновниця STEM-шкіл INVENTOR та школи повного дня INVENTOR School та велика мрійниця Оксана Стоєцька. Сьогоднішній випуск #theОсвітянки не лише про випробувані професійні рішення та історії успіху, наша розмова — це шлях… Ця мандрівка у дитячі спогади, розмірковування та реальний успіх й практичні дієві рішення, інструкції до мрій та особистісного зростання, які допомагають кожній людині обирати найкращий варіант свого життя, вірити в перемогу України та наближати її. 

блог EdPro, Оксана Стоєцька, INVENTOR School

Навчання під час війни… Пані Оксано, з досвіду ваших шкіл, які рішення ефективні для учительських колективів та дітей зараз?Усі рішення, які працюють. По-перше, це проєктна робота, щоби максимально задіяти дітей. Щоб вони не просто сиділи й слухали, а щоб були активними учасниками навчального процесу. Щоб вони були максимально залучені в усі предмети, починаючи від української мови, де діти можуть виконувати проєктні завдання, і завершуючи уроками музики, де клас перетворюється на оркестр. Основне завдання школи залишається незмінним — навчити дітей навчатися. Зараз у них є досить висока мотивація. Вони розуміють сьогоднішній час і хочуть впливати якось на ті події, які відбуваються в Україні. Ми спостерігаємо, що діти дуже долучаються, готові бути волонтерами, брати участь в проєктах, долучатися до дорослих справ. Мабуть, це найкращий час, щоб вони трошки подорослішали й стали нашими помічниками. Але все ж таки під наглядом вчителя, який супроводжує, який є наставником, натхненником і людиною, яка показує найкращий шлях до знань, яким можна пройти в такий тяжкий час. 
Учителі такі ж активні? Адже вони долучаються до багатьох ініціатив.Кожен із нас перебуває в певному стані, емоційному та психологічному. Щоб учителі були у хорошому натхненному настрої, їм також потрібна допомога — турбота про вчителя, запитання, чим ми можемо допомогти, організація самого місця для навчання. Це все вже залежить від можливості конкретної школи. На прикладі нашої школи, у нас є укриття, інтернет, світло. Дуже важливо, що всі відчувають себе більш захищеними, перебуваючи у школі.  І також ми відчуваємо велику довіру з боку батьків, які дуже підтримують вчителів, які говорять їм багато приємних побажань і відгуків. Це також дає розуміння, що сьогодні роль вчителів ще більш важлива, ніж була в минулому. Зараз це не тільки про надання дітям освіти, а й про допомогу батькам бути більш упевненими у майбутньому та сьогоденні наших дітей.  Спостерігаючи за вашою діяльністю, зразу видно, що ви — новатор, першопроходець. Вам це подобається чи це потреба показати шлях, повести інших за собою? Розкажіть, що це для вас?Якби мені це не подобалося, я б точно цим не займалася (усміхається Оксана), це по-перше. А по-друге, відкривати щось, робити першими, завжди цікавіше і я розумію, що як першопрохідці в освіті ми можемо взяти на себе сміливість і зробити цей крок у невідоме, як у нас було з робототехнікою, із впровадженням LEGO в шкільний процес. Це була непроста історія, але ми бачили, для кого ми це робимо. Ми бачили, наскільки дітям це відгукується, наскільки вони цього очікують. А коли ти бачиш заради кого це все робиш, тоді з’являються і крила, і натхнення, і сили приходять. Це все якось прибуває до тебе від дітей. Я думаю, що освіта — це найпрекрасніше, що можна зараз робити. І взагалі, я думаю, що багато хто поділяє цю мою думку: немає якісної освіти – немає майбутнього у країни. Сьогодні ми точно створюємо майбутнє для України. Якщо буде якісним навчання та всі дії, які ми робимо щодня, долаючи труднощі, ми дамо дітям можливість зрозуміти, як з цим усім впоратися. Бо не буде простіше, буде по-іншому. Навчання — це не тільки про знання. Це про те, щоб діти розуміли, що є підтримка дорослих, друзів. Це про навичку комунікації, адаптації. У нас вже був виклик — Covid. Буквально за один тиждень ми запустили онлайн навчання без переднього досвіду. З війною було набагато складніше. Бо це зовсім інше сприйняття реальності. Але саме тому, що ми в освіті, це дає нам сили та натхнення. І у нас все виходить, ми не зупиняємося, а йдемо далі. 

блог EdPro, Оксана Стоєцька, INVENTOR School

Зараз ми усі мріємо про перемогу. Я також думаю, що у нас все вийде. Це мрія, яка об’єднує всіх нас не тільки в Україні, а й по всьому світі. Я вірю в здійснення мрій. Це величезна сила, яка є всередині. Але для цього дійсно потрібно не просто сидіти та мріяти, а кожного дня щось робити. Ми у своїй справі не зупиняємося. Ми навчаємо дітей, надихаємо вчителів, підтримуємо батьків, створюємо умови, щоб у дітей було це навчання, щоб школа їх зустрічала.

Оксана Стоєцька

Ви за фахом економіст, створили мережу освітніх центрів з робототехніки, де тисячі учнів дізнавалися про STEM і виготовлення роботів… Почалося все із захоплення ваших дітей, а що мотивувало вас копати далі так глибоко в освітній сфері? Я виросла у цій країні, і я точно знаю, що потрібно учителю, щоб йому все вдалося. Щоб учитель взявся за що-небудь, йому потрібно донести інформацію так, щоб він сказав: все зрозуміло, є книги, є зошити для дітей, підготовчі матеріали для презентацій, цим вже можна займатися. Від початку було зрозуміло, що до впровадження цих напрямків потрібно серйозно підійти, створити розробки, навчити людей, підготувати всі матеріали. Тільки тоді ми могли б розраховувати на відповідь: ми готові, можемо разом це робити.По-друге, у мене батько — викладач фізики та вищої математики в університеті, два моїх старших брати навчалися, довкола мене було багато студентів. Хто я за освітою — це важливо, але, думаю, що більш важливо, чим я хочу займатися у житті. Я усім бажаю, щоб кожен послухав себе і відчув, до чого лежить серце і душа. А потім до цього потрібно додати багато зусиль, щоб усе вийшло. Бо якщо ти дійсно чогось хочеш, то у тебе все вдасться. Економічна освіта дала мені дуже багато гарного досвіду про те, яким має бути навчання в університеті, як можна по-іншому організувати навчання. І звісно багато друзів. Але вже з 2-го курсу я почала працювати. У мене було поєднання роботи з навчанням, це було органічно, дуже цікаво. Тому я у бізнесі з 18 років. У мене є досвід з життя, від людей, які мене навчили, як правильно дивитися на потреби людей і організовувати сервіс, щоб це було приємно і на високому рівні.
Успішний приватний заклад освіти — це насамперед хороший бізнес-проєкт? Які основні складові ефективної сучасної школи?Може, я вас трошки здивую, але це велика мрія! Якби я думала тільки про бізнес-план, то нічого б не вийшло. Це партнери, які повірили й також мали таке ж бачення місії, яку вони хотіли реалізувати, приєднавшись до мережі наших STEM-шкіл INVENTOR. І завдяки партнерам, яких ми вибирали не просто за бізнес-планом, а за місією, нам і вдалося побудувати таку мережу освітніх закладів. Звичайно, що ми прораховуємо бізнес-складову, але насамперед це ідеї та бажання, що ти хочеш у цьому світі зробити, як ти зможеш покращити життя для людей.
Школа повного дня Inventor School виросла на основі STEM-центрів, які отримали популярність у багатьох містах та містечках. Наскільки вам вдалося створити освітню екоструктуру, про яку ви мріяли? Якби не війна, то все б по-іншому рухалося зараз.Я завжди казала: зупиняйся мріяти, тому що будь-яка мрія має продовження у справах. Бо якщо я вже щось намрію, це потрібно обов’язково реалізувати. І від самого процесу здійснення ти отримуєш задоволення і поки ти не отримаєш результатів, ти уже не можеш зупинитися, так воно і є. Усе, про що я мріяла, вийшло навіть у більших обсягах, ніж уявлялося. Зараз ми усі мріємо про перемогу. Я також думаю, що у нас все вийде. Це мрія, яка об’єднує всіх нас не тільки в Україні, а й по всьому світі. Я вірю в здійснення мрій. Це величезна сила, яка є всередині. Але для цього дійсно потрібно не просто сидіти та мріяти, а кожного дня щось робити. Ми у своїй справі не зупиняємося. Ми навчаємо дітей, надихаємо вчителів, підтримуємо батьків, створюємо умови, щоб у дітей було це навчання, щоб школа їх зустрічала. Наша мережа повністю працює в усіх містах крім Харкова та Запоріжжя, але вони усі перейшли на онлайн. Усі школи, які можуть працювати, зараз працюють. У нас зараз дуже багато дітей в Бучі. Школа відновила навчання у серпні. Ми ще сумнівалися: вийде чи ні, а у них одразу вийшло, прийшло дуже багато дітей! Це велика довіра до бренду INVENTOR. Велике значення мають люди, які працюють в компанії. Якби не було такої команди, то мало що могло б вийти.

блог EdPro, Оксана Стоєцька, INVENTOR School

Розкажіть про результати роботи внутрішнього STEM-університету для вчителів. Яких цілей вдалося досягнути під час його діяльності?На жаль, з війною ми не можемо продовжити його у тому форматі, в якому він був задуманий. Але знаєте, коли ми у 2008 році почали STEM-освіту в Україні, взагалі не було таких напрацювань з робототехніки, з інженерії, як цьому навчати дітей. Ми створювали методологію та навчали вчителів, які працюють в мережі INVENTOR, а це майже 350 педагогів. Але паралельно ми впроваджуємо в Україні робототехніку та весь напрям з LEGO Education. Оскільки у нас вже є НУШ, вчителі більше знають, що таке проєктна діяльність, як організувати роботу на уроці не просто сидячи за партами, а діти можуть збиратися разом, щось створювати та захищати свої проєкти. Зараз це все вже звичне. Коли ж ми тільки починали, абсолютно вся наша методологія будувалася на проєктній діяльності. Нам потрібно було перенавчати усіх вчителів, які до нас приходили. На жаль, у них не було цих знань. Це все уміння та навички, наприклад, як впоратися з дітьми, коли 10 дітей у класі, а ми кажемо, що у нас програмування, тестування роботів, а потім ще маленькі змагання. І вони всі були розгублені. Як можна зберегти всі 1000 деталей LEGO в одній коробці, щоб не втратити їх? Як організувати дітей? Дуже багато було таких запитань. Ця методологія містила організацію всього процесу. Це не тільки про нові знання з цих дисциплін, а й новий підхід до організації навчального процесу. Якось крок за кроком ми розуміли, що кількість виходить за рамки звичайного. Ми порахували, що за кількістю учителів, хто пройшов наші курси, у нас вже більше, ніж в університеті Драгоманова. Створену методологію ми продовжуємо застосовувати. Вона у нас з’явилася з нашого досвіду. Ми уважно спостерігаємо за тим, як організований процес на уроці, як краще його проводити за часом, за темпом, за діленням на завдання. Це все фіксується. І ця спостережливість повністю передана у методиках, які ми надаємо нашим вчителям, незалежно від того, чи вони навчаються для роботи у нашій мережі, чи хочуть впроваджувати ці напрямки у своїх школах, дошкільних чи позашкільних навчальних закладах. Ці методики уже випробувані часом. За нашими навчальними програмами вдалося створити напрямки для різних підрозділів — від дошкільнят до старшої школи. Але паралельно ми знаємо, що потрібно підіймати не тільки рівень знань учителя, а ще і його мотивацію. Щоб вони це все робили із задоволенням. У нас є менторська програма, яку ми також впровадили всередині нашого університету. Ми розповідаємо, хто такий ментор, як він допомагає вчителям стати більш досвідченими, впевненим та отримати ті навички, які потрібні сучасному вчителю. У нас є можливість росту для вчителів, що вони можуть досягати різного рівня цього менторства. Через певний час вони можуть бути самостійними менторами, а в їхній команді буде певна кількість вчителів, про яких вони будуть турбуватися і допомагати їм зростати професійно. Програма дуже сильна зсередини, тому що завдяки цьому вони розуміють, наскільки класно не просто розумітися у програмуванні певною мовою чи в конструюванні, а те, що ти можеш своїм прикладом надихати інших людей і бути натхненним від усього, що відбувається. У нас в кожної групи менторів є свої назви та атрибутика. Це як дуже позитивна гра. Я вам скажу, що грати люблять абсолютно усі, як маленькі діти, так і дорослі. Все що, створює людину і робить її кращою, потрібно застосовувати. Не треба відмовлятися ні від чого. Тому що ігрова діяльність — це наше все.  
Оксано, чи змінилося щось у вашій візії розвитку сучасної освіти з початку повномасштабної війни в Україні? Я зрозуміла, як мало ми знаємо про світ і про себе особисто, про наші можливості як людини. Ми можемо набагато більше ніж думаємо. Я точно знаю, що ми любимо це життя. І потрібно кожного дня боротися за нього. Потрібно здобувати стільки знань, щоб цей день був не просто понеділком, вівторком, а щоб він був цікавим, запам’ятався тобі. До речі, ми зараз впроваджуємо у школі багато таких заходів, щоб діти запам’ятовували ці дні. Ми не скасовували “День піжами”, “День у жовтому”, “День у блакитному”... У нас дуже багато презентацій проєктів, які діти роблять. Щоб вони у своїй пам’яті оцей рік не просто прожили, а щоб згадували його як найкращий, бо стільки всього різного, хоч і важкого, але й багато гарного було протягом цього року. Якщо говорити, чим цей рік відрізняється, то я ще більше полюбила життя і те, чим я займаюся. Бо для мене це не просто робота, це справа життя. А діти це відчувають на 100%, що вони не просто так приходять до школи. Наприклад, на день ЗСУ наші діти писали листи, тому що вони хочуть сказати про це, вони хочуть подякувати Збройним Силам України, вони хочуть висловити свої думки. І дійсно з дітьми відбуваються великі зміни у дорослішанні та відповідальності за свої вчинки й думки кожного дня. Я думаю, що у цей рік ми повинні розуміти важливість інформації. Нам потрібне розуміння, скільки важливо усього знати, щоб відрізняти фейкову інформацію від справжньої. А це залежить від твого світогляду, коли ти не можеш залишатися осторонь, а бажаєш більше про якусь тему дізнатися, і ось ти вже повністю задіяний у процесі, що відбувається. Діти дуже багато читають. Можу сказати, що цьогоріч вони ще більше читають. Ми спостерігаємо, що учні із задоволенням обмінюються книжками, розказують один одному, що вони прочитали. Ось таке відбувається сьогодні. 
Пані Оксано, що особисто вам допомагає бути у формі, працювати, мотивувати команду? Мій ресурс — це люди. Мене люди надихають, буває, що й виснажують, але все ж більше заряджають. Я завжди запрошую, щоб усі приходили в офіс, бо з людьми у мене більше бажання щось творити. Коли ми збираємося разом усією командою, то швидко генеруємо ідеї та впроваджуємо їх. Це дає велику енергію та бажання продовжувати далі й розвиватися. Це і є життя. 
Цікавить ваш погляд на освіту з боку батьків. Як ви долучалися до освіти своїх синів, на що впливали, що відстежували? Що для вас важливо дітям передати, а в чому варто дати ініціативу саме дітям?Так вийшло, що моя справа потребувала дуже багато мого часу. Іноді, на жаль, мені не вистачало ресурсу, щоб проводити достатньо часу зі своїми дітьми. Зараз мої сини уже дорослі. Коли я їх запитую, чи вони не обурюються, що я не завжди була з ними, вони кажуть, що у них було більше часу на навчання і різні речі в житті. Що я можу сказати сьогодні? Це те, що батькам не варто так сильно впливати на дітей та більше їм довіряли. Усе будується на довірі. У нас є програма “Дорости до дітей”, тимчасово вона призупинена через війну, але плануємо відновлювати її. Там ми беремо інтерв’ю в дітей. І вони хочуть робити дорослі справи не залежно від того, скільки їм років. Вони відчувають у собі цю силу і хочуть, щоб батьки також вірили в те, що вони можуть набагато більше. Важливо, щоб діти знали, що вони можуть обрати для свого життя будь-який напрямок, і в цьому їх підтримають батьки. Все ж таки потрібно допомагати їм цією дорогою пройти, бути не просто батьками, а й трішки наставниками, розуміти, що нам потрібно навчити дітей жити у цьому світі. І якщо ми ставимо таку задачу, то варто розуміти, що без довіри цього не можливо досягнути. А довіра пов’язана зі страхами, з ваганнями, чи правильно я все роблю. Це питання відкритості у розмовах. Щоб можна було обговорювати ці думки відверто, а не тримати всередині. Скажу вам, що це не просто. І на всі запитання відповісти не можливо. Але всі діти, з якими мені доводиться розмовляти, на запитання “чого ти хочеш?” відповідають: щоб у батьків було все добре. Тобто вони готові на все, аби зробити щось приємне для сім’ї. І це прагнення потрібно підтримувати, але не замінювати одні речі іншими, щоб вони дійсно змогли щось зробити самостійно. Бо перший раз не вийде, можливо, й другий раз не вийде, але цей шанс потрібно надати. У них вже цей досвід з’явиться. А досвід — це тільки сім’я, тут дитина може отримати найбезпечніший досвід. 

Ми можемо набагато більше ніж думаємо. Я точно знаю, що ми любимо це життя. І потрібно кожного дня боротися за нього. Потрібно здобувати стільки знань, щоб цей день був не просто понеділком, вівторком, а щоб він був цікавим, запам’ятався тобі. 

Оксана Стоєцька

Пані Оксано, а про що ваші дитячі спогади? У мене було дуже щасливе дитинство. Мої спогади про сім’ю, про двох старших братів, батька, маму. І будь-який день мені згадується дуже приємними споминами. Це таке відчуття, коли ти нічого не боїшся в дитинстві, коли ти знаєш, що у тебе є підтримка з усіх сторін. Мені здається, що коли дитина виростає у такій атмосфері, їй не страшно нічого. Я жила у дворі, де було дуже багато дітей. Але мене ніхто навіть не думав зачепити, бо у мене було два старших брати й усі про це знали. І я цим користувалася на 100%. Я знала, що вони ніколи не будуть виходити й когось ображати. Але що у мене є брати розповідала одразу. А вони завжди знали, що якщо тільки потрібно буде, то допоможуть. І це без слів. Це те, що не проговорювалося між нами, але ми це точно знали та відчували. Ось так я і виросла. Це любов у сім’ї:)  
Як ви вважаєте, хто чи що найбільше вплинули на ваше особистісне формування? Люди, чинники, фактори… У мене була непроста школа, де всі були амбіційними, лідерами. Потрібно було у класі знаходити своє місце та утримувати його. Але нам усім це вдавалося. Просто ми були ще й дуже дружнім класом. У мене, до речі, зі школи дві подруги, з якими ми до сьогодні товаришуємо. Ми зустрічаємо усі дні народження разом. Якщо перебуваємо у різних куточках, зустрічаємося онлайн та вітаємо один одного. І знаємо, що ми є одна в одної. Школа навчила мене дружити. Я знаю, що таке дотриматися слова, якщо пообіцяв. Я знаю, що таке справжня дружба, бо в моєму домі також було дуже багато друзів, з якими ми зустрічаємося. Бачите, це все люди. Мені властиво працювати в системі: людина — людина. І це зі мною по життю. 
Якщо говорити про самоосвіту. Що це для вас особисто, за якими правилами чи підходами ви її вибудовуєте? Думаю, що потрібно розвивати себе всебічно. Коли ми говоримо про професійне зростання, то я періодично знаходжу для себе онлайн навчання, хоча восени цього року пройшла офлайн навчання на три модулі “Корпоративний директор”. Знаходжу те, що мене цікавить. Минулого року це були фінанси, також я пройшла підготовку з маркетингу та навчання для hr-директорів. Просто робота підказує, що тобі потрібно, і ти це проходиш. Крім того, я ще дуже багато слухаю подкастів, пройшла курси із загальної психології та психології особистості. Досліджувала, як людина приймає рішення, емоційний стан людини. Це мені було потрібно для кращого розуміння себе, близьких та людей в моєму оточенні.  Обов’язково потрібний спорт. На жаль, у мене немає часу ходити у спортклуби, але я щодня займаюся щонайменше пів години кожного ранку, що б там не було. Я без цього не можу. І також увечері, на жаль зараз уже темно, але раніше у мене було 6 км прогулянки щовечора. Зараз мені цього дуже не вистачає. Бо ти не тільки ходиш, ти про щось думаєш, аналізуєш, готуєшся до наступного дня. І це твій час, коли ніхто не втручається, це тільки для тебе. Я не користуюся гаджетами в цей час, просто спостерігаю за цим світом — як ростуть дерева, які люди навколо. Це таке перезавантаження для мене. Я б усім рекомендувала, це дуже класно, коли ти присвячуєш годину самому собі та світу. Я побачила багато зірок, яким різним буває небо кожного дня. Це такі прості речі, але велике задоволення для мене. 

блог EdPro, Оксана Стоєцька, INVENTOR School

Зараз ми говоримо, що хочемо перемоги України. Це ж реально мрія усіх людей. Значить, усі вміють побачити, чого вони хочуть. І так, ще дуже важливо уявити та деталізувати, як саме ти цього хочеш. Я також над цим працюю. У мене це відбувається так, що після появи мрії я бачу кроки, які потрібно зробити їй назустріч. Це ж цікавіше жити.

Оксана Стоєцька

На сайті школи, окрім професійних здобутків та інформації, що ви засновниця, вказано, що Оксана Стоєцька — велика мрійниця :) Ви не ховаєте цю свою якість, можливо тому, що вам вдається реалізовувати свої мрії… Мрійниками народжуються? Я думаю, що я такою народилася (усміхається Оксана). І ще це моє дитинство. Я завжди мріяла про щось значуще й велике. Якщо вже у мене є цей великий скарб — життя, я повинна щось зробити в цьому житті важливе. А вже кожен для себе визначає, що важливе для нього. Для мене виявилися важливими саме такі освітні проєкти, діти, які впливають на мене, підказують чого вони хочуть — якого навчання, якого спілкування, якого простору навколо себе. І я просто відчуваю дітей, йду за їхніми думками, мріями. Так воно збігається, що це є й моїми мріями. Так і живу. Ви знаєте, я думаю, що кожен про щось мріє, це нормально, коли людина озвучує, чого вона хоче. Можливо, ми не завжди кажемо, що чогось хочемо, а так, я думаю, що усі ми мрійники.  Зараз ми говоримо, що хочемо перемоги України. Це ж реально мрія усіх людей. Значить, усі вміють побачити, чого вони хочуть. І так, ще дуже важливо уявити та деталізувати, як саме ти цього хочеш. Я також над цим працюю. У мене це відбувається так, що після появи мрії я бачу кроки, які потрібно зробити їй назустріч. Це ж цікавіше жити. Проживати можна по-різному. Мені так більше подобається, коли є якась мрія:) Ми ще повинні навчитися оберігати себе від поганих думок. Це знову ж таки дуже велике завдання для кожної людини, щоб вона могла для себе обирати, про що варто думати, а яка думка не варта уваги, і краще відкласти її. Те, що дає тобі енергію, те, що дає тобі силу й натхнення, саме це повинно переважати. А те, що тебе виснажує, прибирай зі свого життя. Це якраз про те, наскільки ми знаємо себе і розуміємо. А це трішки психології, досвіду з життя, та прагнення. Я, наприклад, знаю, чим я хочу займатися у 90 років, я бачу цю живу картинку. І відповідно, якщо ти знаєш, чим хочеш займатися в такому віці, то ти й будеш дбати про своє здоров’я, про те, щоб розум добре зберігся до цього часу, про багато що будеш заздалегідь дбати. Мені моя картинка дуже подобається, вона про активність, дітей, тому я хочу собі такої старості. 
Після таких слів хочеться побажати вам, собі й кожному читачеві здійснення мрій!Я думаю, що у нас все вийде. Це у наших силах. Все буде добре в Україні, в мене немає жодного сумніву. І я це не просто так говорю, я відчуваю, що усе буде добре. Нам просто потрібно робити свою справу дуже якісно і з любов’ю до життя. Кожен робить своє.    Зверніть увагу, які зміни ми робимо у світі загалом по переоцінці цінностей, чимало країн дивляться на своє сьогодення і розуміють, що точно уже потрібно виправляти, як світ повинен розвиватися, щоб ми змогли це життя передавати з покоління у покоління. Це великі зміни, які зараз відбувається. Не просто тим, хто всередині цих змін, але така вже наша доля і така наша місія. Пройдемо ці випробування, і все буде добре. І світ точно після цього стане кращим.