Зоряна Довганик: "Завжди можна робити більше, аби діти розвивалися і почувалися комфортно, аби підтримати вчителя, це для мене — найголовніше."

Про освіту в місті Львові, мотивацію вчителів та чинники, які дозволяють впроваджувати новинки, цікаві проєкти в школах і звичайно ж про особисті моменти вибору освітянської діяльності розпиталися в Зоряни Довганик, яка після учительського досвіду очолила управління освіти Львівської міської ради.

У 3-х школах Львова впровадили предмет «Театральна педагогіка», пані Зоряно, розкажіть, як виникла ця ідея та за яких умов такі уроки будуть можливими в кожній школі міста?Коли я прийшла в управління освіти, у нас вже був проєкт, який називався театральна педагогіка. Йшлося про створення театральних гуртків у школах, де діти могли б розвивати свої здібності. Ідею починали втілювати разом з Першим театром для дітей та юнацтва, і досі маємо хорошу співпрацю зі школами у цьому напрямі.Театральна педагогіка працювала, але ми розуміли, що зробити театр повноцінним можна лише завдяки іншому підходу. Зазвичай вчитель на власний розсуд робив виставу з дітьми, не завжди розуміючи усі тонкощі такої роботи. Тож ми вирішили, що спочатку варто навчити вчителів, аби ті могли передати ці знання дітям.Тоді з’явилася ідея поєднати це з популяризацією англійської мови :) Зібрали кілька вчителів англійської, які були готові у своїх закладах створити такі шкільні театри. Нашій робочій групі запропонували попрацювати з акторами театру імені Леся Курбаса. Так ми познайомилися з Олегом Онещаком. Провели інтенсив — кілька вихідних вчителі зранку до вечора навчалися і вже з цими знаннями робили театральні проєкти у своїх школах. А пан Олег залишився з нами, відвідував зустрічі з учителями, EdCamp та інші освітянські заходи.Паралельно він почав працювати у Школі вільних і небайдужих, де впроваджував уроки театру. Ця ідея десь не полишала нас обох. А цьогоріч пан Олег прийшов і сказав: “Зробимо таку річ як театральний урок у наших школах?” У мене одразу з’явилася амбітна ціль — ввести їх у половині шкіл, однак прислухалися до поради пана Олега: “Це слід зробити пілотно, мають бути готові як фахівці, так і керівники закладів”. Тож зголосилося три школи, які мали таке бажання.Далі плануємо вводити уроки театрального мистецтва у кожному класі початкової школи на постійній основі раз у тиждень. Тому хочемо за цей перший рік побачити, де будуть виникати труднощі, що потрібно змінити та як правильно це зробити.
Пані Зоряно, розкажіть, як ви прийшли у сферу освіти та що вам найбільше подобається у вашій діяльності?За фахом я — вчитель. Відколи себе пам’ятаю, постійно хотіла бути вчителем. Завжди любила і люблю свою роботу :) Коли працювала у школі, багато уваги приділяла розвитку дітей. Робота в школі – це постійне спілкування з учнями. Ті діти, яких я вчила, можуть підтвердити, що ми ніколи не сиділи на місці. У нас завжди були походи, екскурсії, театри. Мені подобалося розвивати дітей, від них я черпала багато енергії.Проте в якийсь момент відчула, що хочу більше місця для креативу та розвитку. Зрозуміла, що у закладі не зможу реалізувати себе повністю і зробити те, що можу, хоч керівництво завжди підтримувало інновації, які я впроваджувала. Це подобалося, але хотілося побачити, як розвиваються інші школи. Тож, коли управління освіти оголосило конкурс на посаду завідувача сектору освітньої політики, я подала документи. Було складно, адже все було новим. Тому, які б ідеї ми не генерували, слід також було дотримуватися всіх вимог адміністративної роботи.

Тут я постійно у чомусь новому. Це для мене найресурсніше. Не боюся відповідальності, постійно навчаюся і найголовніше — спілкуюся з людьми, які мене оточують. Вони просто неймовірні, підтримають і зрозуміють, мають знання й досвід, цікаві ідеї. Завжди є відчуття команди. Коли працюємо над цікавим проєктом, коли треба подивитися і почути думку збоку – я завжди знаходжу підтримку. А ще це різні люди, які приходять до нас зі своїми ідеями. Наше управління ніколи не обирає позицію закритості. Коли до нас хтось звертається з ідеєю, і її вдається втілити в життя, це щось неймовірне! Ми отримуємо різні пропозиції: одні можна втілити, інші — ні, одні рухаються швидше, інші — повільніше. Але все-таки спілкування, а також відкритість та розуміння того, що завжди можна робити більше, аби діти розвивалися і почувалися комфортно, аби підтримати вчителя, для мене — найголовніше.
Що, на вашу думку, найбільше мотивує учителів? Ви можете відчути і як управлінець, і як педагог :) Як зі свого боку управління освіти надає підтримку освітянам?Ми розуміємо, що зміни у школах не відбудуться тільки завдяки тому, що ми придбаємо нове обладнання чи цікаві програми. Нічого не вдасться, якщо ми не будемо підтримувати вчителів. Усі наші проєкти реалізовуються так, аби це не було примусово. Люди мають відчути та побачити це самі. Звичайно, спочатку запрошуємо до участі тих, хто має бажання. Вони реалізовують проєкти, показують результати, а тоді долучаються й інші. 

Також ми почали реорганізацію та перетворення Навчально-методичного центру Львова. Він має стати саме тим місцем, де вчителі черпають енергію. Де не тільки методисти викладатимуть курси, а й запрошені спікери, представники освітніх, громадських організацій, театрів, інших закладів та установ будуть сприяти різносторонньому розвитку вчителів. Це нагода почути цікаві думки поза освітньою сферою. Тому ми запрошуємо діячів культури, людей, які мають власний бізнес. Вони спілкуються безпосередньо з учителями. Інколи педагоги запрошують цих людей у свої школи й потім організовують у себе цікаві проєкти.

З якими школами найкраще впроваджувати новинки?Це не питання вибору: співпрацюємо з тими школами, які хочуть впроваджувати щось нове. Найкраще вдається той проєкт, який має підтримку адміністрації та зацікавлення серед вчителів та учнів. Якщо немає цієї кооперації – нічого не вийде. Тому в Центрі розвитку педагогів навчають учителів, а потім ми проводимо зустрічі, де розповідаємо безпосередньо керівникам про суть проєкту та результати інших шкіл. Тому коли у всіх є спільне розуміння, проєкти реалізовуються просто фантастично.

Якими проєктами ви найбільше задоволені?У нас дуже багато таких проєктів. Ми раді, що маємо Програму підтримки обдарованої молоді й даємо співфінансування для участі дітей у міжнародних проєктах. Для вчителів є програма «Успішний педагог». Також це проєкти, які стосуються шкільного підприємництва та фінансової грамотності. Я задоволена тим, що ми на постійній основі проводимо навчання для учителів з надання першої домедичної допомоги. Також мені до вподоби «Львів науковий» та «Friendly school». Ми не просто створюємо окремі проєкти, а робимо їх частиною навчальної програми. Наприклад, курси з першої домедичної допомоги спочатку пройшли всі учителі основ здоров’я. Ця тема є у кожному класі, тож ми розробили для них методичні рекомендації, провели навчання й зараз вони мають хорошу основу для якісного викладання. Це ми зробили також зі «Здоровою поставою»: коли провели навчання, купили необхідний для уроків інвентар – учителі почали викладати по-іншому. Для уроків біології у 7-му класі учителі проходять навчання з бережного ставлення до тварин у рамках проєкту “Маленький принц. Львів, що любить тварин”. Ми втілюємо цікаві ідеї практично у кожен предмет. Це дозволяє дотримуватися навчальної програми, а вчителям — викладати по-новому цікаво.
Також у нас є шахові гуртки, вони функціонують майже у всіх закладах освіти з молодшої школи. Це логічне мислення та розвиток дитини. Було не просто розпочати, але зараз це добре працює. Так було і з інтерактивними панелями. Спочатку всі називали їх великими планшетами, небагато вчителів розуміли, які можливості дає таке обладнання. Але коли з ініціативи Андрія та Юрія Табачинів ми почали навчати школи, а Дмитро Галько провів масове навчання для вчителів, вони зрозуміли, що це насправді цікаво та круто. 
Ми розповідаємо цілій Україні — у нас не просто придбано обладнання, воно реально працює! Коли ми купили програму mozaBook, учителі зрозуміли, що це можливість краще підготуватися до уроків, адже в тебе під рукою величезна кількість матеріалу. Їм подобається, що програма постійно удосконалюється. Вони використовують її не тільки в середній та старшій школі, а й у молодшій.

Львів — перше в Україні місто, де кілька років тому всі школи забезпечили інтерактивними панелями та програмою mozaBook. Як це вплинуло на шкільну освіту?Це помітно повпливало на активність дітей у навчанні. Учні знають, як працюють інтерактивні панелі та хочуть навчатися. Якщо раніше було помітно, що вони не вміють ними користуватися, то зараз для них це звичайний робочий інструмент. Діти можуть самі підійти й відкрити те, що їм цікаво досліджувати, писати на екрані, працювати в програмах.Інколи складається враження, що без цих панелей зараз нереально працювати в школі. Наші заклади мають не просто 1-2 панелі, а від 3 до 7 пристроїв. Було б ідеально, якби така панель стояла в кожному класі. Це «розв’язує» руки вчителю і подобається дітям. Вони допомагають розвивати креативне й логічне мислення, просторову уяву. Це стало невід’ємною частиною наших шкіл. Тому тепер, коли заклади купують якесь обладнання чи перемагають у конкурсах, обов’язково в переліку необхідного вказують інтерактивну панель і програму mozaBook.

Як у львівських школах підготувалися до карантину?У нас усі охочі вчителі пройшли навчання з використання освітніх онлайн-платформ. Зараз також створено десять робочих груп, які продовжують навчати педагогів. Ми б хотіли, аби усі без винятку вчителі пройшли курси та навчилися працювати на освітніх платформах і використовувати відповідні інструменти. Окрім цього на допомогу прийшли інтерактивні панелі з mozaBook, які дають можливість проводити навчання з використанням дистанційних технологій.