Друга розмова з фіналістами Global Teacher Prize Ukraine 2024

Розповіді фіналістів Global Teacher Prize Ukraine 2024 про участь в Премії та важливе для кожного вчителя в Україні.

Друга частина з серії інтерв'ю з фіналістами Премії Global Teacher Prize Ukraine 2024 — це розмови з Ларисою Романишин, Владиславом Кронгаузом, Оксаною Масовець та Владиславом Акименком. Відверті розповіді про те, з якими викликами стикаються в роботі учасники шкільної та дошкільної освіти в Україні.

Лариса Романишин, блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024

Учителька хімії, фізики та біології Сколівського закладу загальної середньої освіти І- III ступенів №2 Лариса Романишин поділилася досвідом навчання у звичайній школі та онлайн-школі та враженнями від участі в премії, зокрема, хто її номінував і як розгорталися події.

блог Едпро, блог EdPro, фіналі Global Teacher Prize Ukraine 2024
блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Лариса Романишин

Пані Ларисо, розкажіть, як зараз відбувається навчання у вашій школі? Наша школа працює у звичному режимі, тому що ми знаходимося далеко від лінії фронту, на Львівщині. Якщо є тривога, йдемо в укриття.
Ваш колега розповідав, що вам проводили різні тренінги від Світлани Ройз. Чи застосовуєте ви з дітьми те, що дізналися? Звісно застосовую, я відкрита до нового. Техніки, з якими нас ознайомила пані Світлана, дозволяють налаштувати учнів на продуктивну працю. Насправді це дітям дуже допомагає. Відповідні техніки перемикають увагу дітей і вони починають усміхатися. А коли дитина налаштована позитивно, зразу включається в роботу, в неї змінюється стиль мислення.
Школа — це місце, де діти знаходять прихисток, у вчителів вони завжди знайдуть підтримку, розуміння й опору. Інколи навіть після уроків не поспішають додому, бо їм цікавіше серед своїх друзів. Це дуже велика розкіш зараз, що діти можуть спілкуватися з однолітками, проводити час. Працюючи в онлайн-школі School to go, я спостерігаю, наскільки діти є спраглими до спілкування з ровесниками. Батьки учнів, яких війна розкидала по 42 країнах світу, і тих, які залишились на ТОТ, пишуть, що хочуть продовжувати навчання в онлайн-школі, тому що тут їхні діти знайшли своїх друзів. Учні об'єднуються навколо роботи над спільними навчальними проєктами. Навіть значна відстань не стає на заваді учням для того, щоби досягати спільної мети, яка їм цікава.

блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Лариса Романишин

Ви викладаєте хімію, біологію, фізику, чи вам сподобався подарунок — mozaBook?Підписка на Мозабук — суперподарунок, я вже років 5 зареєстрована на сайті ua.mozaweb.com, то ж зразу активувала трирічний подарунковий код. Одразу ж зареєструвалася і на Освітні курси EdPro, щоб відшліфувати свої навички. До слова, моя щира рекомендація для вчителів, скористатися нагодою — зараз саме відкрита безкоштовна реєстрація на Освітні курси EdPro. 
Загалом, з часів пандемії, і особливо з початком війни дистанційне викладання стало для мене справжнім мотиваційним викликом, тому що довелося вивчити та застосовувати на практиці багато цифрових інструментів. Адже, за урок потрібно так встигати подати матеріал, щоби діти й знання отримали, і їм було цікаво. Тому Мозабук став моїм улюбленцем — на платформі є велика кількість контенту з природничих дисциплін, наприклад, для уроків фізики корисними є 60 відеоекспериментів з фізики, лабораторні роботи з електрики та електромагнетизму. Тому мій вибір номер один — це mozaBook. А зараз у мене вже буде можливість її повністю та із задоволенням використовувати. Це суперподарунок для усіх фіналістів!
Якими враженнями ваші учні діляться після уроків з Мозабук? Фантастичні! Коли ми вивчали магнітні явища, дехто з них навіть ще не знав, що є вже створені поїзди на магнітній подушці. А це вже насправді є реальність. На уроках біології можна розглядати 3D-сцени з різних ракурсів, а не лише як на картинці. Як же дітям цікаво, а що всередині? Такі уроки їм подобаються. 

Мозабук, блог Едпро, mozaBook, EdPro
Мозабук, блог Едпро, mozaBook, EdPro

Мозабук став моїм улюбленцем — на платформі є велика кількість контенту з природничих дисциплін, наприклад, для уроків фізики корисними є 60 відеоекспериментів з фізики, лабораторні роботи з електрики та електромагнетизму. 

Лариса Романишинфіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2024

Пані Ларисо, про українських вчителів, чого зараз найбільше потребують освітяни, на ваш погляд?Наші освітяни — це справжні супергерої, вони потребують лише підтримки від держави, щоби держава гідно оцінила їхні старання та працю. Попри виклики, які постали в Україні з початком повномасштабної війни, наші вчителі показують приклад вчителям всієї планети, та можуть передавати досвід як організовувати і якісно проводити онлайн-навчання, змішане навчання, ніхто цього так не вміє досконало робити в кризових умовах так, як українські вчителі. Наш досвід може бути цінним для колег з інших країн.
Я думаю, що майбутнє буде за розвитком онлайн-навчання. З часом воно буде лише вдосконалюватися. Освітні технології бурхливо розвиваються, і українські вчителі першопрохідці, котрі вказують шлях. Тому в мене такі передбачення, що все буде йти вперед і лише набирати обертів.

блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Лариса Романишин
блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Лариса Романишин
блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Лариса Романишин
блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Лариса Романишин

Як ваші колеги відреагували на вашу фактично перемогу? Які у вас враження від участі у Global Teacher Prize Ukraine?Усі фіналісти Global Teacher Prize Ukraine — це переможці, і я надзвичайно рада, що ми стали хорошими друзями! А враження ще досі не вляглися, вони вирують, спонукають до дії. Адже я стала не лише фіналісткою премії Global Teacher Prize Ukraine 2024, а й отримала дві відзнаки: пів мільйона гривень за перемогу у номінації «Учитель хімії», від компанії Біофарма, а також 200 тисяч гривень гранту в межах відзнаки для STEM-учителів від KSEFoundation. Я ніколи не вважала, що я роблю щось надзвичайне, завжди займалася з дітьми, з учнями й спрямовувала їх до досягнення мети, формування цілей. І ми разом ці перемоги отримували, як на обласному, так і на національному та на міжнародному рівнях.
На Премію мене номінувала моя колега-філолог Олена Михайлишин, талановита письменниця та поетеса. Через зайнятість я не мала вільного часу, щоб заповнити анкету. Лише влітку, коли продовжили термін подачі заявок я знайшла час й заповнила всю інформацію. Навіть не сподівалася, що потраплю в ТОП 50. Бачила в соцмережах, що вчителі роками наполегливо йшли до цієї мети. Тому я йшла насамперед за досвідом, навчитися від кращих і підсвітити здобутки моїх учнів.
Коли пройшла перший відбір, це для мене було просто щось неймовірне. Таку підтримку шалену отримала від колег, учнів, краян і зрозуміла, що моя праця має визнання на національному рівні й це було дуже приємно. Коли зі мною провели глибинне інтерв'ю, зрозуміла, що мене розглядають як кандидата на фіналіста в ТОП 10. 
Наша група в месенджері називається "Сім'я фіналістів". Це багато говорить про нашу спільноту, ми вже плануємо наші спільні активності. Премія — це наш старт, наша сила в єдності, і разом ми можемо багато зробити. І вже думаємо, як ми це можемо робити, маємо плани спільні. Тому я надзвичайно вдячна за такий подарунок долі. Це дуже важливо. Тому бажаю, щоб цей навчальний рік був мирний, продуктивний, багатий на здобутки. І всім сил та позитиву, бажання співдіяти та бути сміливими у своїх мріях!

Учитель історії Харківської спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №3, співавтор модельних програм інтегрованих курсів: “Україна і світ: вступ до історії України та громадянської освіти”, підручників з історії України та всесвітньої історії, фіналіст освітніх конкурсів та премій Владислав Кронгауз поділився досвідом навчання, важливими історіями з Харківщини, власними здобутками та напрацюваннями й своїх учнів. 

Владислав Кронгауз, блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024,

В академії неперервної освіти минулого року я особисто провів майже 90 семінарів за рік і кожного разу ці ж 3D-сцени з Мозабук відкриваєш і показуєш, щоб людей якось мотивувати. Народ слухає, тому що в нас дуже велике питання — це мотивація дітей до навчання, якщо ти покажеш їм щось цікаве, то вони вийдуть до тебе на урок. 

Владислав Кронгаузфіналіст Global Teacher Prize Ukraine 2024

Пене Владиславе, розкажіть про умови навчання в Харкові та виклики, з якими стикаєтеся під час роботи? Питання номер один — це безпека, я живу в тому районі міста, яке веде дорогою на росію, і фактично від нас менш як 20 км до місця, де знаходяться окупанти. Останні два дні у нас постійні прильоти, тому що, на жаль, як такого ППО, що може збивати каби, дуже мало. На сьогодні більше ніж 80 закладів освіти в Харкові зруйновані та не підлягають відновленню. Один із таких об'єктів знаходиться у сусідньому дворі, тому зрозуміло, що починаючи з 24 лютого 2022 року навчання відбувається лише дистанційно. Рада оборони області забороняє функціонувати закладам освіти наживо або зі змішаним навчанням. Лише минулого року почали більш-менш працювати в метрошколі. Це дуже гарний проєкт, тому що це єдине безпечне місце, де можна перебувати з дітьми на сьогодні. Функціонують ще дві підземні школи, але загалом, але загалом вони охоплюють менше ніж 20% від загальної кількості учнів. Це означає, що діти, які навчаються в Харкові, позбавлені можливості соціалізації, у них знижена рухова активність, вони потребують психологічної підтримки, як і вчителі.
Ми живемо в умовах, коли у нас максимальна тривалість повітряної тривоги, це було чотири дні й 16 годин безперервно. Відповідно необхідно ухвалювати рішення щодо того, як ми забезпечуємо освітній процес. Те, що ми називаємо найпростішим укриттям, не відповідає сертифікаційним нормам, а ховатися десь в під'їзді немає сенсу. Попри велику небезпеку, яка існує в місті, люди живуть, розуміючи, що кожен день може бути останній. Це розуміють і діти. Велика кількість дітей виїхала за межі міста, але вони мають бажання продовжувати навчатися.
Якщо буде реалізовано проєкт “Школа офлайн”, то це буде означати, що діти повинні будуть продовжувати освітній процес за місцем свого фактичного перебування. У цьому є велика кількість мінусів, тому що у нас є школи з унікальними профілями, наприклад, у нас є ліцей, який має митецько-естетичний напрям, він ще має спільний проєкт із Міністерством культури, де реалізовуються додаткові програми саме художньо-мистецького спрямування. Наша школа є першою, в якій у Харкові почали викладати в 1960 році поглиблене вивчення іноземних мов. І такого рівня викладання трьох іноземних мов навряд чи можна побачити в пересічній школі.
У нас є авторські курси, наприклад, у мене 10-ті й 11-ті класи спеціалізуються на поглибленому вивченні історії за авторською програмою. Ми розробили цей унікальний курс "Історія України і світ. Міжнародні відносини", я його затверджував, до нього немає підручників, це власне методичні розробки. Ми говоримо про світові процеси, вивчаємо актуальні питання сучасності, у нас є можливість забезпечувати телемости, у нас читають лекції викладачі з Торонто, з Туреччини, викладачі з Ченстохови, викладачі з Туреччини. Високий рівень знання іноземної мови дозволяє вільно сприймати інформацію, спілкуватися.
Також ми маємо велику кількість угод із закладами освіти, відповідно у нас є міжнародні стажування, наприклад, цього літа учні їздили на стажування до Німеччини при університеті Берліна. Вони відвідували музей історії, виконували дослідницьку роботу, щоб представляти це потім на Малій академії наук чи на освітніх конкурсах. Ми долучаємося до проєктів зі збереження архітектурної спадщини, це фіксування наслідків прильотів, це програми ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО. Діти в цьому зацікавлені й попри небезпеку, наприклад, влітку виконували проєкт обстеження вже напівзруйнованих пам'яток архітектури ХІХ століття. Діти створювали історичний краєзнавчий маршрут містом. Тоді ж у нас були такі дні — понад 20 прильотів поспіль так одним махом... У нас функціонує таке правило, яке називається "плюс", тобто, наприклад, після того, як пролунали вибухи, ми як класні керівники персонально збираємо інформацію (поставте плюсик), щоб пересвідчитися, що всі живі. Буквально кілька днів тому вночі було влучання в один із навчальних закладів, тому, на жаль, говорити зараз про освітні втрати чи подолання освітніх втрат вкрай небезпечно.
Держава начебто виділяє гроші на облаштування підземних шкіл, але саме на місто не виділено жодної копійки, все виконується або коштом міського бюджету міської громади або спонсорів, і справляється область. Тільки в одному районі області є можливість проводити змішане навчання, всі інші працюють третій рік поспіль дистанційно. Виникає проблема з мотивацією, виникає проблема з заохоченням дітей до навчання, налагодженням зворотного зв'язку. 
І ще одна проблема — це співпраця з тими дітьми, які навчаються за кордоном, бо вдень вони виходять на заняття за місцем перебування, а потім необхідно вибудовувати індивідуальну траєкторію, за якою діти будуть вивчати й українознавчий компонент. Механізм по розрахування оцінок повністю не врегульований, тому кожний навчальний заклад для себе визначає, як це робити. 
Дуже багато питань, які в мене була можливість поставити під час наших зустрічей з міністрами, заступником міністра, але, на жаль, далеко не всі ці питання вирішені повністю. Хочеться сподіватися, що все ж таки це питання буде порушене, тому що інколи складається враження, що на обласному центрі поставлений хрест. Є таке припущення, що місто може втратити свій статус освітнього, а Харків з 1805 року — це місто школярів та студентів. Зараз все йде на голому ентузіазмі, наприклад, коли на канікулах в метрошколу ми приходимо на волонтерських засадах, організовуємо з дітьми компенсаційні заняття. У нас в цьому навчальному році на 84 перших класів набрано менше загалом по місту. Це дуже серйозна проблема, тому що очевидно буде з'єднання навчальних закладів. Можуть виникати проблеми із зайнятістю.
Хоча ми працюємо в таких складних умовах, мої учні були переможцями всеукраїнського турніру юних істориків, який відбувався в Чернівцях. Попри те, що діти навчаються дистанційно, вони привезли друге місце та 30% призових місць. Було вісім команд з міста Харкова й шість команд привезли призові місця. Відповідно є такі регіони, які нічого не отримали. Це також говорить про те, що потенціал кадрів у нас високий, про те, що у нас діти талановиті у спорті та в освіті. Наразі ми намагаємося розвивати співпрацю із місцевими вищими навчальними закладами. Дуже сумна ситуація, й це по всій Україні, сьогодні на бакалаврат на спеціальність фізика, у нас зараховано до університету Каразіна 3 людини. Тобто потенціал кадрів тепер для нас є дуже і дуже проблем питанням.
У мене завжди є випускники, які складають на 200 балів ЗНО, тому я не погоджуюся із позицією, що дистанційна освіта є неефективною. Питання в тому, як можна мотивувати? Я, наприклад ще в академії неперервної освіти викладаю для вчителів. Маємо дуже багато курсів, я єдиний історик, який працює на всю область як методист і викладач-методист кафедри соціальної гуманітарної освіти, який організовує курси підвищення кваліфікації за субвенцією НУШ в тому числі й звичайні курси на всю область. Це велике навантаження, попри те, що в мене на основному місці я за основне місце маю дві ставки по 36 годин на тиждень.

Владислав Кронгауз, блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024,
Владислав Кронгауз, блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024,

Де ви берете ресурс на це все?Усе дуже просто, якщо ти будеш сидіти, то з'їдеш з розуму, тому що бахкає, стріляє, а люди вмирають. Поки ти щось робиш, ти просто не відволікаєшся. Нам всім потрібна психологічна підтримка, а особливо в тих регіонах, що наближені до зони бойових дій, там ситуація ще страшніша. Я це бачу з досвіду роботи з дітьми після деокупації або з тими дітьми, яких вдалося евакуювати. Це дуже серйозний досвід. Разом із партнерами Харківською гуманітарно-педагогічною академією ми розробляли волонтерський проєкт і працюємо з дітьми.    Ми прекрасно розуміємо, що тут питання навіть не в організації навчання, а в тому, щоб дитину можна було адаптувати. З Андрієм, якого вдалося евакуювати більше ніж два роки тому, ми щотижня зустрічаємося, це все безоплатно. І дитина вже, як я бачу, починає повертатися в режим реального життя. Це один приклад, другий — це, коли родина виїхала з Вовчанська у 2022-му році, місто було окуповане практично в перші дні. Вони вирвалися, їх випустили практично без нічого. Працювали над реабілітацією, інтеграцією. Ми тримаємося за кожну дитину, тому ми намагаємося максимально робити все для того, щоб діти залишалися. Наші мовники займалися з дитиною, яка не знала іноземної мови, а у нас, наприклад, англійська мова п'ять разів на тиждень, німецька мова три рази на тиждень і французька факультативно. Все літо ми надолужували освітні втрати в метрошколі.
Коли напередодні написання НМТ робили інтенсив в метрошколі всього 25 посадочних місць в класі, в мене було 90 дітей в класі. Можете собі уявити, де вони сиділи? Фінансових можливостей займатися з репетиторами в них немає. Мене мотивувала їхня вдячність. Ми такий інтенсив робимо безкоштовно, але це ресурсно та за часом дуже затратно. Відчувається велика втома.           У нас є приклади людей, які втратили все, але найбільше вони раділи, що змогли відсканувати фотографії, і в них в Google-фото збереглася ця пам'ять. Казати про те, що ми тут супероптимісти чи суперпесимісти… Кажуть: ви ж там взагалі як на фронті. Ні, не як на фронті, супермаркети працюють, транспорт ходить, сфера обслуговування і так далі, все це працює, але в один момент може статися бабах і все. Люди це розуміють.                    
Є ще одна проблема з порушенням законодавства і велика конкуренція. Тому певні приватні школи працюють нелегально. На жаль, таких прикладів багато, коли наражають на небезпеку дітей, але при цьому батьки пишуть заяву на папірці — якщо моя дитина загинула, то я до школи претензій не маю… Це відбувається через те, що батьки в принципі не можуть займатися своїми дітьми. Це тенденція, яку я бачу вже давно, коли в сім'ї не звикли розмовляти, не звикли спільно проводити час, в тих родинах, де я класний керівник, я намагаюся такі зустрічі проводити для батьків. Як людина, яка має психологічну і соціально-педагогічну освіту, пояснюю, що таке модель сім'ї, яким чином формується психологія дитини, але хтось посилається на зайнятість, хтось банально сам не знає, що виховувати — це не з батогом стояти чи нотації читати. Виховувати — це спілкуватися. Якщо цього спілкування немає і не закладена модель дружних відносин та довіри, то це у дитини втрачається.
У мене є дуже трагічна ситуація, коли родина дитини з мого класу виїхала за кордон. Мама з доньками виїхали за кордон, тато залишився, за медичними показаннями його не мобілізують, але зняти з військового обліку не можуть. 2,5 роки вони так прожили, і це закінчилося тим, що цей чоловік повісився у своєму домі. Як буде реагувати родина? Зрозуміло, що вони будуть себе звинувачувати.Також минулого року дитина до нас була зарахована, понавчалася рівно два тижні, відбувся приліт, пряме вилучання, дитина загинула. Як це можна сприймати? Такі реалії, але так само зараз живе і Херсон, і Запоріжжя і Суми. Власне, чому я хотів взяти участь в GTP, я дуже хотів привернути увагу до освіти у Харкові.

Владислав Кронгауз, блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024

Пане Владиславе, поділіться своїм досвідом участі у Премії Global Teacher Prize Ukraine. Були неоднозначні відчуття, коли повідомили, що ми будемо їхати до Ужгорода. Коли я почув, що в Ужгороді, наприклад, немає взагалі комендантської години, для мене це був просто шок. Це якесь інше життя. Ми довго були на вечерях, де багато спілкувалися, і я відчув, настільки звик до зуму, що мені вже було якось незвично спілкуватися безпосередньо у широкому колі людей. Нас повели на екскурсію до замку, екскурсія — це чудово, але в мене знову думка, а чи не буде це зрадою стосовно тих, хто під бомбами залишився? Якраз тоді почалися прольоти по місту. Колеги-конкурсанти не розуміли, вони постійно думали, що мені не цікаво. Поки я не пояснив, що я постійно в телефоні, тому що мені потрібно зібрати й подати до адміністрації інформацію, чи всі мої учні живі.
Здружилися з колегами ми дуже швидко, знайшли спільну мову із всіма учасниками. Я поїхав презентувати свій досвід, і я вважаю, в принципі, що він є у своєму сенсі унікальним. Кожен учасник презентував свої підходи, своє бачення. Коли сидів у ресторані, подумав, що тут ми святкуємо, а там хлопцям на РЕБи не вистачає.
Для мене провести урок наживо — це було щастям. Ми працювали у командах по троє. Одразу ж побачив різницю. У нас діти під впливом війни не такі емоційні. Після трьох років онлайн-формату, думав, що, мабуть, уже не зможу урок в класі провести. А тут відчув оте життя, яким воно було до, коли діти активні, сперечалися, щось своє доводили. Тобто от сам факт цього уроку, — це щось незабутнє.

Владислав Кронгауз, блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024

Які відгуки ви отримали про вихід у фінал Премії від своїх учнів?  Мої учні були впевнені в тому, що я переможу. Я дійсно отримав велику кількість підтримки. І місто дуже підтримало, місто, і пересічні люди. Що стосується фінальної церемонії, один учасник сказав, що приміщення, де все це відбувалося, має абсолютно іншу атмосферу. І я погоджуюся, розумію, що є безпекова ситуація і потрібне було місце з укриттям, але як історик я теж розумію, що поруч з кімнатами пам'яті АТО та сучасної війни розважальний контент не дуже підходить. Загалом, я хотів би, щоб це було більш скромно, без пафосу, але я розумію, що це національна премія.
Щодо вивчення історії, то у нас було чимало дискусій — чи вивчати історію України разом зі світовою. А у вас вже є готовий курс.У мене була стаття на сайті "Української правди", де я про це писав. Ідея інтеграції є логічною, я наводжу елементарний приклад, як можна зрозуміти історію України в роки Другої світової війни, якщо не розумієте світовий контекст?У мене багато уроків, ми шість разів на тиждень в профілі зустрічаємося, теж інтегрований курс, де ми встигаємо все обговорити, зараз в 11 класі говоримо про холодну війну, і в нас є що сказати. Учні аналізують Маккартизм, коли пресували інтелігенцію, яку американці підозрювали в тому, що вони комуністи, і тут же ми говоримо про Україну та про Ждановщину, де переслідували українську інтелігенцію.Зараз я писав урок для інтегрованого курсу майбутнього восьмого класу, і там про 30-літню війну, події першої половини XVII століття. Я пропоную творче завдання, даю прочитати фрагменти з “Матінки Кураж”. Зроблю анонс невеличкий — це буде в підручнику. Оце і є міжпредметністю. У нас мало вчителів розуміють концепцію НУШ. Це потребує багато сил, ідей креативу, але це класно, в QR-коди літературу, фільми пропонувати. 
Багато хто відкрив підручник, — ага, сьогодні урок такий, значить будемо говорити про оце. Так не має бути, вчитель повинен готуватися. Я багато критики на адресу підручників чую, але, але я так само бачу, як в соціальних мережах купують викладені на сайтах видавництв календарні плани у вільному доступі. А на Фейсбуці їх готові купляти за гроші, це ж говорить про медіаграмотність. Історія вона повинна бути комплексною. Ми ж не можемо половину людини відірвати, половину людини залишити й говорити отак це повинно бути!
Критичне мислення — це дуже важлива річ, і компетентності НУШ це передбачають. Зараз я пройшов до третього етапу сертифікації. Так послухав, що жаліються — тести були складні. Та не тести були складні, вам треба просто було вникнути в НУШ. Запитую: як ви працюєте? Підручники нові прийшли, до того часу старі брали, старі та й уся різниця. Я так просто спостерігаю, що люди чекають, коли ця реформа розвалиться і ми повернемося до того, що було. А я їм пояснюю, що не повернемося. Біда в тому, що старші не готові змінюватися і йти не хочуть, давши дорогу молодшим.

Владислав Кронгауз, блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024

Пане Владиславе, розкажіть про програму mozaBook, як нею користуєтеся?3D-сцени я почав використовувати давно. На курсах підвищені кваліфікації також постійно показував. Люди у захопленні: "Вау! Можна відтворити шумерську цивілізацію і так далі." Також класно, що ти можеш створити цифровий підручник. Я б хотів, щоб наші підручники від видавництва "Оріон" також були у програмі, але саме з інтерактивним доповненням. Дітям це подобається, там є квести, вікторини, навчальні ігри. Вони самі, я бачу, відкривають домашні завдання. Це ж і формувальне оцінювання може бути, коли дитина працює зі сценою або виконує творчу вправу.
Мозабук — одна із таких можливостей, як ми можемо дітей заохочувати, класна штука. Я давно її для себе відкрив і давно з нею працюю. Візуально сприймають матеріали, от для ЗНО дуже класно підходять пам'ятки архітектури, пам'ятки мистецтва, там дуже багато матеріалу. Тому візуальний ряд і можливість інтерпретації підручника з налаштуванням сторінок, дуже багато функцій, які ми використовуємо. Інколи перемикаю на англійську мову, майже рік вчув англійську мову, розуміючи наскільки це потрібно. Ми з учнями використовуємо платформи й матеріали англійською мовою.
Нам подарували підписку на три роки, я думаю, що мені вистачить з головою. В академії неперервної освіти минулого року я особисто провів майже 90 семінарів за рік і кожного разу ці ж 3D-сцени з Мозабук відкриваєш і показуєш, щоб людей якось мотивувати. Народ слухає, тому що в нас дуже велике питання — це мотивація дітей до навчання, якщо ти покажеш їм щось цікаве, то вони вийдуть до тебе на урок. Я бачу за кількістю дітей, як вони працюють. Там де вчитель молодий, де інтерактивні ресурси, технології й так далі, там і результати. Тому всі ці сучасні платформи мотивують дітей, підтримують їхнє зацікавлення до навчання.

Переможниця у номінації «Дошкілля» Національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2024 Оксана Масовець розповіла про дошкільну освіту, свій проєкт та важливу підготовку дітей перед школою.

блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Оксана Масовець
блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Оксана Масовець

Дошкілля з дітьми, дошкілля з батьками та з вихователями. Як ці три різних, світи пов'язані?Ми бачимо, що дошкілля знаходиться на нижчому рівні, ніж початкова школа. Через низький рівень зарплати у дитячий садок переважно йдуть педагоги, які вийшли з декретної відпустки або передпенсійного віку. Потрібно стимулювати молодь, все ж таки залишатися в цій галузі. Студент швидше піде баристою в якусь кав'ярню, аніж вихователем у дитячий садок лише через матеріальний аспект. Говорячи про вік вихователя, розуміємо що це люди, яким за 35. Приватні дитячі садочки хочуть молодших, але й з досвідом роботи. А взяти студента і вчити теж не всі погодяться. У приватному садочку навчається менше дітей, ніж в державному, але тут теж можна говорити про певні “за” й “проти”. Навіть, якщо в державному садочку більше дітей, то відповідно більше емоцій і більше стимулу до праці, більше ідей. 
Якщо говорити про батьків, мені здається, що комунальний садок має більше можливостей. Тут має спрацьовувати педагогіка партнерства: ми з батьками йдемо на рівних, залучаємо до наставництва під час занять у центрах діяльності, долучаємось до заходів поза межами дитячого садка, волонтеримо тощо. Таким чином, батьки отримують можливість побути на місці вихователя і побачити що таке дошкілля, його можливості. Сьогодні потрібно переглянути власні принципи й відчиняти дитячий садок для оточення, громадськості, відкриватися як вихователь для різнобічних думок та нових навчальних підходів.
І це є можливість показати батькам, що дитячий садок сьогодні — це не те, що було раніше. Ви можете зайти до нас, зустрітися, стати активними учасниками освітнього процесу. Ось, наприклад, в суботу відбувається акція за межами дитячого садка в місті, надіслали в групу повідомлення: "Шановні батьки, запрошуємо вас доєднатися. Час зустрічі. Місце зустрічі". Ми можемо провести час разом, піти подивитися, що сьогодні пропонує цей ярмарок, або й навіть спекти смаколики (ми в групі печемо, готуємо, виготовляємо сувеніри й обереги) і прийти на цей ярмарок зі своїми надбаннями. Це класно і надзвичайно стимулює. Тільки хочеться підтримки саме на рівні держави.У нас тоді спрацьовує оця наступність, яку сьогодні пропонує НУШ. Ми також можемо організовувати формальні та неформальні зустрічі зі школою, адже коли батьки розуміють суть дошкілля, їм набагато легше адаптуватися з дітьми в початкових класах.

блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Оксана Масовець

Якщо дитині потрібні ці обійми, звичайно, я його можу обійняти. Якщо дитина має право зі мною не погодитись, окей, це дуже класно, тому що в дитини є своя думка, і я маю на неї зважати, вихованець має право висловитись, повідомити свою потребу. Як на мене, дуже важливо відходити від педагогіки авторитарної та наслідувати педагогіку демократичну. 

Оксана Масовецьфіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2024

Розкажіть ще про потреби сучасних дітей. Я чула від вчителів перших класів про те, що діти, які приходять зараз до школи, дуже агресивні.Швидше за все, не агресивні, а емоційно збуджені. Тому що війна залишає великий відбиток на психоемоційному стані кожної людини. Навіть попри те, що наше місто знаходиться в умовно стабільній обстановці, але тривоги, недоспані ночі мами та дитини. виводить з комфортного середовища. Відповідно, буває що дитина така збуджена приходить в дитячий садок. Тут важлива роль вихователя — заспокоїти маму і перемкнути увагу дитини. Ще в коридорі сказали мамі, що все буде добре, гарного дня. Одразу ж починаємо з дитиною говорити. Ви маєте хвилину часу приділити цій дитині. Запропонувати покращити настрій. Давай, ми знімемо верхній одяг, роззуємось, пройдемо в групу. І тут, чим класний державний садок, що дітей ніби й багато, і кожен трохи своєї уваги приділить ось цій дитині, яка без настрою, яка на сьогодні не хотіла йти в садок, кожен їй поспівчуває. Звичайно ще залежить великою мірою від педагогічного складу групи, тому що помічник вихователя, обидва вихователі, асистент мають бути таким механізмом, які підстрахують один одного і допоможуть і дитині та мамі налаштуватися на цей день.
Відповідно, якщо ми вже вміємо в дошкільному віці якось акумулювати, зосереджувати дитину на її емоціях, вчимо її оцьому емоційному інтелекту, звичайно, в школі вже набагато швидше дитина буде вміти керувати своїми почуттями. Тут треба звертати увагу, що дошкілля формує ось ці базові навички та вміння дитини, перший неповторний досвід, які повинні розвиватися в школі. Усе ж таки школа не обійдеться без діток, які мають досвід дитячого садка. У цьому контексті будемо говорити, про дітей з ВПО якби я не любила цього слова, бо що значить ВПО? Це наші діти. Ми розуміємо, що спрацьовує фізичний фактор збереження життя. Ми розуміємо, що в садочку легше з ними справлятися в тому плані, що діти менші за ростом, вони легші, ніж в школі, тому що реакції бувають різні на повітряну тривогу.
Бувало, що у місті проходять військові навчання і чути вибухи чи стрілянину, хлопчик з ВПО затуляв вуха, голову. Він дуже хотів до мами, йому було страшно. Тоді ти береш дитину на руки, обіймаєш, важливо, щоб дитина була лицем до тебе, не просто там обійняти за спину, а сісти навпроти, опуститись до рівня дитини й обійняти, щоб очі в очі, лице в лице.
Ти навчаєш дитину стабільності, тому що обійми — це захист. Видно, що діти стають набагато спокійніші. Незалежно, від того чи це діти військовослужбовців, чи переселені з інших місцевостей, чи місцеві — стрес є завжди. Але його потрібно пустити в те русло, яке буде безпечним для дитини — малювання, готування чи співи — важливо, що дитина таким чином навчиться контролювати свої емоції. Звичайно, це потребує затрат часу, великої уваги. Але якщо ми спочатку навчалися, то у старшій групі вже це закріплюємо. Тоді дітки прийдуть у школу вже знаючи, як себе заспокоювати. 
Сьогодні великої уваги потребують діти з особливим освітніми потребами. Це теж категорія дітей, які на сьогодні дуже гостро відчувають наслідки війни, адже навіть, якщо й не звучить тривога, ми розуміємо, що їм потрібно більше спокою. Часом вони хочуть займатися, часом відмовляються від заняття, коли надмірна увага чи шум, інколи їм потрібно усамітнитися. Під час тривоги з ними працюють, за потреби, психолог і спеціалісти. Інколи дитина відчуває себе комфортніше саме біля вихователя. Добре, якщо ця дитина мовленнєва, якщо ні, то тут колегам надзвичайно важко вправлятися. Але ми вміємо об'єднуватися і працювати заради дітей, тому що діти — це вже ті люди, в яких ми бачимо себе. Ти закладаєш в дітей найкраще, ти даєш їм можливість спробувати. От, наприклад, моя вихователька ніколи мене не обіймала. Якщо дитині потрібні ці обійми, звичайно, я його можу обійняти. Якщо дитина має право зі мною не погодитись, окей, це дуже класно, тому що в дитини є своя думка, і я маю на неї зважати, вихованець має право висловитись, повідомити свою потребу. Як на мене, дуже важливо відходити від педагогіки авторитарної та наслідувати педагогіку демократичну. 
Пані Оксано, яке ваше враження від участі у премії Global Teacher Prize Ukraine?Прекрасне враження від події, від кількості знайомств, від фіналістів ТОП 10, настільки класні почуття та емоції! Дуже класно, що ця Премія є, адже це нова можливість саме для дошкільної освіти, відчути престиж професії вихователя. Це справді те, чого нам сьогодні бракує. Якби було більше таких конкурсів чи премій, звичайно, це була б мотивацією для освітян дошкільних закладів. Тому що не знаю, чи була б я переможцем GTP Ukraine, якби не наш садок. Паралельно у нас проходило два проєкти, трошки раніше ми розпочинали, заповнили анкету САДОК на зразок від ЮНІСЕФ та МОН України.
Ми перемогли у номінації всебічний розвиток. Тут дуже класно спрацювало педагогічне партнерство, тому що батьки прийшли нам допомагати в той момент, коли садочок був закритий на ремонт. У понеділок привели діток, допомогли організувати середовище групи, долучилися до занять у центрах діяльності. Так само вже пізніше до Премії, коли була потрібна відеовізитівка, батьки та діти надзвичайно підтримали. У момент коли я вийшла на сцену Премії, мені хотілося плакати, тому що це була така гордість - не стільки за себе, як за свою роботу, за своїх дітей, колектив, місто. 
У понеділок, після нагородження діти зустріли словами: а ми тебе бачили по телевізору. Запитала дітей: "Скажіть, а себе ви бачили в телевізорі?" Скільки тут було емоцій! Такий сюжет про діток чи про професію вийшов би :)

блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Оксана Масовець
блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Оксана Масовець

Як плануєте користуватися mozaBook з дошкільнятами?Я розумію, що це розраховано на школи, але ці уроки ми можемо спростити й взяти те, що підходить саме для дошкільної освіти. Ось я бачила урок про кольори. Для нас це супер, можемо дізнатися з дітками: як утворюються кольори, як змішуються кольори, як кольори є в природі, хто який за кольором — тварини, риби рослини.
Сьогодні просто показати дітям картинку на листку А-4 вже не зіграє того вау ефекту, який ми можемо досягнути саме за допомогою інформаційних цифрових технологій. Впевнена, що ми це використаємо. Оскільки ми одночасно працюємо, наприклад, в трьох центрах: у Центрі природи та дослідів, у Центрі мистецтва та в Центрі математики та маніпулятивних ігор (всього таких центрів 10). Ми можемо показати дітям, поекспериментувати, пограти розвиткові ігри. Тому я вдячна за таку можливість для дошкілля, це сьогодні дуже важливо. Діти у садку мають спробувати, щоб в школі вони вже розуміли, як цим наповненням користуватися. 
Ваші побажання на цей навчальний рік усім. Найбільше — це миру та перемоги. Хочеться, щоби кожен, попри події в нашій країні, не забував свого дитинства. Дорослим потрібно об'єднатися, аби зробити дитинством наших дітей таким, як би воно має бути — життєрадісним, безтурботним, щасливим. Тому, миру та перемоги кожному з нас, тільки приємних новин, єдності нашому народу, адже, це — найбільша сила.

блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Владислав Акименко

Учитель історії та географії КЗ «Лозівський ліцей №1» Лозівської міської ради Харківської області Владислав Акименко поділився спостереженнями за зацікавленнями сучасних дітей історією та зарядив позитивом й важливими побажаннями для кожного.

Пане Владиславе, розкажіть про свою участь в премії Global Teacher Prise Ukraine.Ой, складне запитання спочатку. Емоції мене переповнюють, їх дуже багато, і дуже складно виокремити, адже після кожного етапу премії — оголошення ТОП 50, потім ТОП 10, співпраця з колегами, сама церемонія — це різні враження. Мені найбільше сподобалося в Асесмент-центрі. Тут довелося вийти із зони комфорту, цей етап справді допоміг по-іншому подивитися на те, яким може бути конкурс. Дуже швидка підготовка, інколи на завдання було всього 7 хвилин. І оцей драйв та адреналін тебе переповнює. З Києва найбільше запам'яталася екскурсія на телеканал “1+1”. Вразило, як працює ця велика компанія. 

блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Владислав Акименко
блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Владислав Акименко

Як ваші учні відреагували, що вас вам говорили?Перед премією мені писали учні, з якими я працював давно. Діти, з якими я працюю в цьому році, познайомилися зі мною у вересні. Ми не бачилися наживо, бо у нас все навчання — онлайн, тільки з деякими класами змогли вийти в укриття, щоб провести уроки. І ось мене почали запитувати: “А чому ви не сказали, що ви зірка інстаграму?” Кажу: “Я не зірка інстаграму”. Учні мені не вірять, бо бачили багато відео, а ще коли ввели у пошук “Владислав Акименко”, то були під враженням від кількості публікацій. Я вдячний випускникам, які підтримали, моїм учням, з якими вже давно не працюю. Привітання від них — це було в саме серце. І це ще раз підтвердило те, що я всім кажу: "Для дітей насамперед потрібно бути прикладом, вже потім істориком, бо вони запам'ятають тебе як людину на все життя, а вже потім твій предмет". 

блог Едпро, блог EdPro, Global Teacher Prize Ukraine 2024, Владислав Акименко

mozaBook — це один із тих інструментів, який дозволяє мені як історику поставити реальність на паузу і максимально включити дітей в ту історичну епоху, яку ми вивчаємо.

Владислав Акименко
фіналіст Global Teacher Prize Ukraine 2024

Пане Владиславе, за вашими спостереженнями, сучасні діти цікавляться історією?Раніше їх цікавили конкретні факти, події, періоди. Мене ще тоді хвилювало те, що в інтернеті дуже багато фейків, і якщо діти це побачать, сприйматимуть за правду, бо так сказали в ТікТок. З початком популярності цієї соцмережі діти ринулися, бо там і справді є багато цікавого, але також дуже багато вигаданого. Тому ми одразу ж почали працювати над фейками. Вони шукають підтвердження, спростування, буває на уроці запитують: "Я не можу зрозуміти, бо дуже багато різних аргументів, а тут знайшов таке".
А ось після початку повномасштабної війни помітив, що діти почали цікавитися саме українською історією і взаємозв'язком із всесвітньою. Особливо в перші місяці війни відкрито мене запитували: "Нащо нам зараз вивчати економічну кризу на початку XX ст. в США?" Їх почали цікавити такі питання: якщо сьогодні говоримо, що Степан Бандера — це герой, то чому нашим батькам говорили про те, що він був ворогом? Ми розбираємося, і тут виходимо на прорадянську пропаганду. Також учнів цікавлять теми про ОУН-УПА, Перша світова війна та УСС. Обговорюємо, як радянська пропаганда просто стирала ці факти з нашої історії. Ну і звісно, це відповідь на питання, чому Росія прив'язує себе до слова Русь? Ми розбираємося, чому Русь — це в жодному разі не Росія. Вони шукають переклади на різні мови, говоримо про різницю. Звісно — це Козаччина, Хмельницький, Мазепа, ті гетьмани які стиралися з історії. Діти люблять детективи, найбільше їх захоплює історія про те, що тіло Богдана Хмельницького викрали з церкви на хуторі Суботів і досі ніхто не знає, де воно перебуває.
У дослідженні Клубу добродіїв, що було проведене в березні 2023 року, йдеться, що 95% молодих людей готові повернутися та залишитися в Україні, бути корисними. Потім десь через місяць я був в публічному місці й почув, як молоді люди, десь 10-11-й клас, відповідали: Чому ви звертаєтеся до мене російською?" Я задумався: "Щось в цьому є".
Потім на уроці в 6 класі вивчали тему про цивілізаційні утворення, і я сказав, що кордонами держав на карті є лінії, а кордонами цивілізації є мова. І тоді дитина у класі мені сказала про те, що тато чи мама їй говорили, що вони жили в Радянському союзі, їм там було добре, а такої історії, як у нас зараз, у них не було, і так далі. І тут у мене питання: "Чому ці діти досі мають чути про те, як добре жилося в Радянському союзі, хоча ми знаємо що це насправді не так?" Це ж потім впливає на формування їхніх думок, вони ж це потім понесуть далі у свої спільноти чи групи.  
Помічаю на уроках, якими б відкритими діти не були, як би ти не намагався створити всі умови, щоб вони були собою, але вони все одно будуть підтримувати ту традицію, яка склалася у родині. Ось це також впливає на майбутнє, на їхнє самостійне життя. Тому важливо про це говорити вже зараз і не допускати, щоб наші діти чули ці фейки про Радянський союз. Нехай це буде декілька тем у 10 чи 11 класі, і на цьому досить. 
Чи користуєтеся програмою mozaBook, яку вам подарували?Про цю програму я чув і знав давно та використовував 3D-сцени на уроках. Загалом, mozaBook — це один із тих інструментів, який дозволяє мені як історику поставити реальність на паузу і максимально включити дітей в ту історичну епоху, яку ми вивчаємо. Особливо запам'яталося з уроку, коли ми говорили про промисловий переворот і відкрили 3D-сцену про паровий двигун, подивилися на його будову в динаміці зсередини. Як це цікаво було дітям! А як було круто, коли ми розглядали давній Рим, Колізей, і що там відбувалося. Фільми шестикласникам не покажеш, там бувають кадри з насиллям. А на mozaBook ця симуляція гарно зроблена і глядач реально занурюється в тему уроку. Діти часто просять ще й ще щось подивитися і самим спробувати розглянути, щоб дати їм покликання. Пам'ятаю, як вони гуляли по Парфенону в Греції, обговорювали все, що побачили.

Мозабук, Давній Рим, Колізей, блог Едпро, 3D-cцени
Мозабук, Давній Рим, Колізей, блог Едпро, 3D-cцени
Мозабук, Давній Рим, Колізей, блог Едпро, 3D-cцени
Мозабук, Давній Рим, Колізей, блог Едпро, 3D-cцени

Розкажіть, з якими викликами доводиться стикатися зараз під час навчання?Звісно, це відключення світла, низька якість інтернету, навіть є такі райони в місті, де через сильний вітер не буде інтернету. Також коли в сім'ї багато дітей і один гаджет, то й не понавчаєшся онлайн на уроках.
Також ти ніколи не можеш передбачити, яким буде цей урок, скільки учнів приєднається, бо справді можуть бути об'єктивні причини. Але це все варто перетворювати на можливості, бо через використання різних застосунків, цікавий контент та якісні вправи й завдання можна захоплювати дитину, грати, взаємодіяти. Ми навіть в інтернеті досліди проводимо. Намагаємося поєднувати таку діяльність та історію. Показуємо різні природничі досліди, які можна накласти на історичні події для того, щоб їм було простіше зрозуміти й зробити висновки.
Дуже втомлює, коли ти спілкуєшся постійно через екран. У мене є сьомий клас, і в нас заняття постійно відбувається вже сьомим уроком. Там дуже сильні діти, і вони справді дуже активно працюють, але видно, як учні втомлюються за увесь день. Спостерігав за собою, коли я провів підряд сім уроків без жодного вікна, то на останньому вже з останніх сил намагався не втратити оцей ритм, оцю планку, бо діти все-таки приєдналися, тому ти маєш йти до кінця, бо учні це дуже відчувають. Вони можуть просто зробити вибір, якщо побачать, що вчитель розповідає сам собі, не звертає уваги на дітей. Вони просто вимикають камеру, мікрофон і все… 
До речі, коли у нас був урок офлайн на випробуваннях. А я вже три роки не викладав наживо в класі. Тому хвилювався, наче вперше йшов на урок. Онлайн залишає свій післясмак, і це зовсім інший підхід, ніж урок безпосередньо з дітьми в класі. У них буде схожа структура, дизайн, але — це різні уроки. Якби, наприклад, завтра сказали про те, що ми виходимо офлайн, відчуваю, що буде складно вчителю так різко перемкнутися. І дітям також, адже вони самостійно навчалися, перебуваючи на своїй території. Потрібно буде щось змінювати та налагоджувати навчання у школах.
Чула, що цьогорічні фіналісти — це найдружніша команда, яка дуже швидко здружилася. Що для вас оця можливість спілкуватися з колегами?Це люди, які були поряд та які залишаються зараз. Після спільних навчань таке враження, що ми знали один одного точно не тиждень і не місяць. Тому це ще одна спільнота, ще один колектив, який поєднує тебе спогадами, посмішками, наші вечори з настільними іграми й такий щирий сміх — це взагалі щось надзвичайне. Найцінніше — це люди, з якими справді можна бути собою.Це підтримка, і я пам'ятаю, як ми були на червоному хіднику, де нас ніхто не бачив та не чув. Просто показували, як ми йшли. Але ми кожному з наших аплодували, щоб підтримати, щоб було простіше в цю хвилину.

Illustration

Ваше побажання на цей рік нам всім в Україні — учням, дітям, батькам. Моє побажання — дозволити всім нам бути собою попри все, що б там не було. Ми перш за все люди, і якщо ти не знаєш, як вчинити правильно, то просто потрібно вчинити по-людськи. Діти чекають підтримки, поради, діти чекають друга й учням справді потрібні ті, хто може стати їм прикладом. Для когось це будуть відомі герої чи популярні блогери, чи звичайні люди, яких вони бачать кожного дня у школі, які виходять кожен день до них в ефір, чи відкривають двері класу, але це будуть люди, які з ними! Також зичу батькам приймати, не закриватися і просто зрозуміти дитину, що не завжди їй потрібні повчання чи лекції, а кожному потрібна просто людина, яка зможе вислухати, яка може навіть не зрозуміти, але точно в цей момент дозволить бути собою.

Про враження нашої команди від цьогорічної церемонії нагородження фіналістів Премії читайте на блозі EdPro:"Компанія EdPro привітала фіналістів та переможців Global Teacher Prize Ukraine 2024",Леся Павлюк: “Школа насамперед для тих людей, які за покликом серця сюди прийшли”,Перша розмова з фіналістами Global Teacher Prize Ukraine 2024.

© Всі права захищено.

Контакти

Меню 

Розсилка

Додатись у список розсилки новин компанії

Дякуємо за підписку!

Ми надішлемо вам оновлення сайту листом

Can't send form.

Please try again later.

© Всі права захищено.

Контакти

Меню 

Розсилка

Додатись у список розсилки новин компанії

Дякуємо за підписку!

Ми надішлемо вам оновлення сайту листом

Can't send form.

Please try again later.